вдалину

ВДАЛИНУ́ (УДАЛИНУ́) (на далеку відстань; у далекий простір), ВДАЛЬ (УДА́ЛЬ), ВДА́ЛЕЧ (УДА́ЛЕЧ), ВДАЛЕЧІ́НЬ (УДАЛЕЧІ́НЬ). Настя заслоняє очі од сонця долонею, дивиться вдалину (С. Васильченко); Вже третій день удалину Мчить поїзд рейками дзвінкими (С. Олійник); Понад річкою луна покотилась удалину (А. Головко); Я рвався вдаль, як журавель у вирій (М. Рильський); Поїзд мчав удаль (О. Гуреїв); Славтеся, пісні дороги, Пройдені вдалеч і вшир (П. Воронько); Погляд поета летить удалечінь, в Україну (з газети).

Значення в інших словниках

1. вдалину — вдалину́ прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. вдалину — ВДАЛИНУ (УДАЛИНУ) – В (У) ДАЛИНУ Вдалину (удалину), присл. На далеку відстань, у далекий простір. Настя заслоняє очі від сонця долонею, дивиться вдалину (С.  Літературне слововживання
3. вдалину — (удалину), присл. На далеку відстань; в далекий простір.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. вдалину — ВДАЛИНУ́ (УДАЛИНУ́), присл. 1. На далеку відстань; у далекий простір. Дехто придивлявсь вдалину, як отаман, дехто ще коло коня свого поравсь (Марко Вовчок); Зорі сяють нам вдалину (П. Тичина); Вже третій день Удалину Мчить поїзд рейками дзвінкими (С.  Словник української мови у 20 томах
5. вдалину — ВДАЛИНУ́ (УДАЛИНУ́), присл. На далеку відстань; в далекий простір. Дехто придивлявсь вдалину, як отаман, дехто ще коло коня свого поравсь (Вовчок, І, 1955, 333); Зорі сяють нам вдалину (Тич.  Словник української мови в 11 томах