вдалину
ВДАЛИНУ (УДАЛИНУ) – В (У) ДАЛИНУ
Вдалину (удалину), присл. На далеку відстань, у далекий простір. Настя заслоняє очі від сонця долонею, дивиться вдалину (С.Васильченко); Життя ж твоє, мов нитка, довга, рівна, протягнеться кудись удалину (Леся Українка); Стрічкою сріблястою шлях удалину (Д.Павличко).
В (у) далину, ім. з прийм. Вдивляюсь в далину років (Р.Братунь); Де Буг з Дніпром зливається, Там з кручі Станіслав Все дивиться, вдивляється Удалину заграв (М.Нагнибіда).
Словник-довідник з українського літературного слововживання