1. Літературне слововживання

вдалину

ВДАЛИНУ (УДАЛИНУ) – В (У) ДАЛИНУ

Вдалину (удалину), присл. На далеку відстань, у далекий простір. Настя заслоняє очі від сонця долонею, дивиться вдалину (С.Васильченко); Життя ж твоє, мов нитка, довга, рівна, протягнеться кудись удалину (Леся Українка); Стрічкою сріблястою шлях удалину (Д.Павличко).

В (у) далину, ім. з прийм. Вдивляюсь в далину років (Р.Братунь); Де Буг з Дніпром зливається, Там з кручі Станіслав Все дивиться, вдивляється Удалину заграв (М.Нагнибіда).

Джерело: Словник-довідник з українського літературного слововживання на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вдалину — вдалину́ прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. вдалину — (удалину), присл. На далеку відстань; в далекий простір. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вдалину — ВДАЛИНУ́ (УДАЛИНУ́), присл. 1. На далеку відстань; у далекий простір. Дехто придивлявсь вдалину, як отаман, дехто ще коло коня свого поравсь (Марко Вовчок); Зорі сяють нам вдалину (П. Тичина); Вже третій день Удалину Мчить поїзд рейками дзвінкими (С. Словник української мови у 20 томах
  4. вдалину — ВДАЛИНУ́ (УДАЛИНУ́) (на далеку відстань; у далекий простір), ВДАЛЬ (УДА́ЛЬ), ВДА́ЛЕЧ (УДА́ЛЕЧ), ВДАЛЕЧІ́НЬ (УДАЛЕЧІ́НЬ). Настя заслоняє очі од сонця долонею, дивиться вдалину (С. Васильченко); Вже третій день удалину Мчить поїзд рейками дзвінкими (С. Словник синонімів української мови
  5. вдалину — ВДАЛИНУ́ (УДАЛИНУ́), присл. На далеку відстань; в далекий простір. Дехто придивлявсь вдалину, як отаман, дехто ще коло коня свого поравсь (Вовчок, І, 1955, 333); Зорі сяють нам вдалину (Тич. Словник української мови в 11 томах