вдогін

НАВЗДОГІ́Н (НАЗДОГІ́Н) (доганяючи, слідом за тим, хто або що віддаляється), НАВЗДОГІ́НЦІ (НАЗДОГІ́НЦІ) розм., ВДОГІ́Н (УДОГІ́Н) поет. До берега рідного судна прямують, За ними чайки навздогін (В. Бичко); Марія швидко пішла наздогін (Ю. Смолич); Собаки знов загавкали, побігли навздогінці за кіньми (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 1. вслід.

Значення в інших словниках

1. вдогін — вдогі́н прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. вдогін — (удогін). 1》 присл., поет. Те саме, що навздогін. 2》 мисл. Вистріл по птаху або звіру, що віддаляються від мисливця, а також хватка собакою втікаючого звіра за задню частину тіла.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вдогін — ВДОГІ́Н (УДОГІ́Н). 1. присл. Те саме, що навздогі́н 1. Ой, димок на обрії хитається, Море хвилю кидає вдогін (В. Бичко); Дівчина ще кричала щось удогін, але я вже нічого не чув (із журн.). 2. у знач. прийм., з дав. в. Те саме, що навздогі́н...  Словник української мови у 20 томах
4. вдогін — ВДОГІ́Н (УДОГІ́Н), присл., поет. Те саме, що навздогі́н. Он стали берези, як дочки, Димки з емтеесу вдогін (Мал., Звенигора, 1959, 244); Ой, димок на обрії хитається, Море хвилю кидає вдогін (Бичко, Сійся.., 1959, 319).  Словник української мови в 11 томах