вередуха

ВЕРЕДУ́ХА (та, що вередує, капризує), ВЕРЕДІ́ЙКА, ВЕРЕДНИ́ЦЯ, ВАРИ́ВОДА, ВЕРЕДА́ розм., ПРИВЕРЕ́ДА розм., КАПРИЗУ́ЛЯ розм., КАПРИЗУ́ХА розм., КОВЕРЗУ́ХА розм., КОМИЗА́ розм. Замислив я охитрувати вередуху (Марко Вовчок); Свої-то не чіпали Настусю, бо добре вивчили її химерну, примхливу вдачу страшенної вередійки (О. Копиленко); Не буде їй добра у світі, коли такою вередницею зостанеться (Марко Вовчок); Та й стала (Орина) такою вариводою, що й Окуня інколи обсідали сумніви: а може, це таки його дочка (М. Стельмах); Дідок охоче продав Рябуху (корову) в артіль, бо вже.. насточортіло.. бичуватися з гемонською капризулею (І. Волошин); Ковалева мама.. так настрахала її, що коверзуха заверещала зовсім несамовито (О. Ільченко).

Значення в інших словниках

1. вередуха — вереду́ха іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. вередуха — -и, ж. Та, що вередує.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вередуха — ВЕРЕДУ́ХА, и, ж., розм. Жін. до вереду́н. Замислив я схитрувати вередуху (Марко Вовчок); – Бо ти вередуха, – сказала лялька Галя. – Не було ще у тебе такої гарної господині (Валерій Шевчук); * Образно.  Словник української мови у 20 томах
4. вередуха — ВЕРЕДУ́ХА, и, ж. Та, що вередує. Замислив я схитрувати вередуху (Вовчок, VI, 1956, 312).  Словник української мови в 11 томах