викотитися
ВИБІГА́ТИ (бігом залишати, покидати яке-небудь приміщення, місце або з'являтися де-небудь), ВИЛІТА́ТИ, ВИХО́ПЛЮВАТИСЯ, ВИСКА́КУВАТИ, ВИСИПА́ТИ, ВИПО́РСКУВАТИ, ВИНО́СИТИСЯ, ВИМИКА́ТИСЯ рідко, ВИХВА́ЧУВАТИСЯ розм., ВИКО́ЧУВАТИСЯ розм.; ВИСЛИЗА́ТИ, ВИСМИ́КУВАТИСЯ розм. (швидко й непомітно); ВИПУ́РХУВАТИ (швидко та легкою ходою). — Док.: ви́бігти, ви́летіти, ви́хопитися, ви́скочити, ви́сипати, ви́порснути, ви́нестися, ви́мкнутися, ви́хватитися, ви́котитися, ви́слизнути, ви́смикнутися, ви́шмигнути розм. ви́пурхнути, ви́метнутися, ви́линути. Із кущів хутко вибігають козаки (С. Васильченко); Левко схопив шапку й вилетів з хати (М. Стельмах); З рожнами, з вилами.. вихоплювалися з шелюгів хуторяни (О. Гончар); Люди й коні вискакували з табору, неначе з пожежі (І. Нечуй-Левицький); Перелякана його (Святослава) криком, Малуша випорснула з світлиці (С. Скляренко); Вийшов (тюрк) слідом за Гусейном, що кулею винісся з хати (О. Досвітній); Безгучно і прудко.. вимкнулася (перекупка) з кімнати у двір (Леся Українка); У бокові двері.. раптом вихватились двоє охоронників (А. Головко); З хат викочувалися, мов вихор, дівчата та хлопці (М. Чабанівський); В одну мить (Микола) вислизнув з куреня (Ю. Збанацький); Часами й злякана сіра миш висмикнеться зі своєї нори, перебіжить попід ногами.. й знов повзне в ямку (І. Франко); Дзвінко випурхнули (з тролейбуса) дівчатка (Є. Кротевич); Він, мов той хлопчик, виметнувся з хати (М. Чабанівський); — Коли я твій голос коло двора почую, я зараз вилину до тебе, — сказала Мелашка (І. Нечуй-Левицький).
ВИЇЖДЖА́ТИ (їхати звідки-небудь, за межі чогось), ВИЇЗДИ́ТИ, ВИКО́ЧУВАТИСЯ, ВИЛІТА́ТИ, ВИСКА́КУВАТИ розм. (дуже швидко); ВИПОВЗА́ТИ (звичайно повільно — про щось громіздке). — Док.: ви́їхати, ви́котитися, ви́летіти, ви́скочити, ви́повзти. Тілько що доїжджав до воріт, аж сотник виїжджає з двору (П. Куліш); А з бічних вулиць і завулків все виїздили на вулицю нові грузовики (В. Кучер); З двору на вулицю вже викочувалися вози (П. Панч); Брати виносять з клуні пропахлу дьогтем і потом упряж, сокиру та пилку, і незабаром сани легко вилітають з двору (М. Стельмах); Машина в'їхала в ліс, попетляла ще трохи по тісній просіці і вискочила на галявину (А. Хижняк); З воріт будівництва виповзав.. самоскид (А. Хорунжий).
СХО́ДИТИ (про сонце, місяць, зірки — з'являтися над обрієм, на небі), ЗІХО́ДИТИ рідше, ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ), УСТАВА́ТИ (ВСТАВА́ТИ), ЗВО́ДИТИСЯ, ЗНІМА́ТИСЯ, ЗДІЙМА́ТИСЯ, СХО́ПЛЮВАТИСЯ, ПІДХО́ПЛЮВАТИСЯ, ВИКО́ЧУВАТИСЯ, ПІДКО́ЧУВАТИСЯ, ВИХО́ДИТИ (про зірки). — Док.: зійти́, підня́тися (підійня́тися), уста́ти (вста́ти), звести́ся, зня́тися, здійня́тися, схопи́тися, підхопи́тися, ви́котитися, підкоти́тися, ви́йти. Ми сиділи обличчям до вільного моря, де мало сходити сонце (Ю. Яновський); Цвіли над обрієм огні Стожару, І лівим боком сходив Оріон (М. Зеров); Мов золота діжа, зіходить місяць Над сонною густою осокою (І. Вирган); Зоре моя вечірняя, Зійди над горою (Т. Шевченко); За Дніпром, за далекими дубовими гаями піднімалося сонце (С. Чорнобривець); Люблю я ті часи, як сонце вже встає (М. Рильський); З-за близького лісу зводився місяць (Є. Гуцало); Рано-рано схопилося сонце, виграваючи та висвічуючи червоним світлом (Панас Мирний); На небо виходять перші зорі (М. Стельмах).
Словник синонімів української мови