воєначальник

КОМАНДИ́Р чого і без додатка (керівник військової частини), ВОЄНАЧА́ЛЬНИК, КОМА́НДУВАЧ, КОМА́НДУЮЧИЙ чим і без додатка, ПОЛКОВО́ДЕЦЬ (той, хто керує великим військовим з'єднанням). Перед командиром загону молодий хлопець, щойно повернувся з розвідки (А. Головко); Глибока переконливість, віра в перемогу бриніла в словах воєначальника (М. Шеремет); Бійці вже обступили командувача тісним колом (О. Гончар); В урочистій тиші високої зали командуючий флотом поздоровив ескадру (В. Кучер); Недокус, мов справжній полководець, змахнув рукою, рушив до села (Ю. Збанацький).

Значення в інших словниках

1. воєначальник — воєнача́льник іменник чоловічого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. воєначальник — -а, ч., рідко. Командувач, полководець.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. воєначальник — ВОЄНАЧА́ЛЬНИК, а, ч. Командувач, полководець. Попудренко розумів, що в цьому рейді він здав складний іспит на воєначальника великого партизанського з'єднання (М.  Словник української мови у 20 томах
4. воєначальник — ВОЄНАЧА́ЛЬНИК, а, ч., рідко. Командувач, полководець. Воєначальники С. Потоцький і Шемберг попали в полон до козаків (Іст. УРСР, І, 1953, 221); Попудренко розумів, що в цьому рейді він здав складний іспит на воєначальника великого партизанського з’єднання (Шер., В партиз. загонах, 1947, 110).  Словник української мови в 11 томах