вшанувати
ВІДЗНАЧА́ТИ (здійснювати певні заходи з приводу якоїсь події, знаменної дати тощо), СВЯТКУВА́ТИ, ВІДЗНА́ЧУВАТИ, ПРОВО́ДИТИ, ВШАНО́ВУВАТИ (УШАНО́ВУВАТИ) кого, ОЗНАМЕНО́ВУВАТИ книжн., СПРАВЛЯ́ТИ розм., ОБХО́ДИТИ діал.; ОКРОПЛЯ́ТИ розм., ОКРО́ПЛЮВАТИ розм., ОБМИВА́ТИ розм., ПРИМО́ЧУВАТИ розм. (з уживанням алкогольних напоїв). — Док.: відзна́чи́ти, відсвяткува́ти, провести́, вшанува́ти (ушанува́ти), ознаменува́ти, спра́вити, окропи́ти, обми́ти, примочи́ти. Колектив Київського оперного театру ім. Т. Г. Шевченка відзначив (у 1968 р.) 100-річчя існування театру (з журналу); Святкувати закінчення навчального року; — Он, свято йде.., чим його стрічати, як його проводити?.. (Панас Мирний); Ознаменувати свято проголошення Державної незалежності України; Я цього року свої іменини дуже тихо справляла (Леся Українка); (Молодь) гадає величаво обходити 25 ювілей літературної діяльності Франка (В. Стефаник); Окропити повернення; В хаті цієї ночі.. офіцери обмивали чин (О. Гончар).
I. НАГОРОДИ́ТИ кого, що — чим і без додатка (дати нагороду кому-небудь, дати що-небудь у винагороду за якісь заслуги і т. ін.), ПОЖА́ЛУВАТИ кого чим, кому що, заст., ірон.; ВІДЗНА́ЧИТИ (виділити кого-, що-небудь серед інших похвалою, нагородою тощо); ВИ́НАГОРОДИТИ (дати що-небудь як нагороду за якісь послуги або заслуги, плату за працю тощо); ПРЕМІЮВА́ТИ (перев. грішми); УДОСТО́ЇТИ (ВДОСТО́ЇТИ) кого-що, книжн. (визнати кого-, що-небудь гідним високої оцінки, нагороди, звання тощо); УШАНУВА́ТИ (ВШАНУВА́ТИ), ПОШАНУВА́ТИ розм. (чим — оцінюючи заслуги, нагородити кого-небудь чимось на знак пошани). — Недок.: нагоро́джувати, жа́лувати, відзнача́ти, винагоро́джувати, преміюва́ти, удосто́ювати (вдосто́ювати), ушано́вувати (вшано́вувати). Даліло, мила, за твоє кохання Чим можу я тебе нагородити? (Леся Українка); ..По прибутті в Англію англійський король за вірну службу нібито пожалував (Денікіну) титул лорда (О. Гончар); Відзначити передовиків; Треба винагородити хлопців за бездобичну екскурсію, дати їм грошей і пустити трохи погуляти (Г. Хоткевич); Удостоїти конкурсну роботу золотої медалі; Сумлінно й ретельно підтримував Петро Конашевич тих, хто його вшанував гетьманською булавою (З. Тулуб); Похвалити мусять, а може, цяцечкою пошанують — яку-небудь гарнесеньку на ріжок або на шию (Марко Вовчок).
ЧАСТУВА́ТИ (щиро й радо запрошувати когось поїсти, випити тощо), ПРИГОЩА́ТИ (ПРИГО́ЩУВАТИ), УГОЩА́ТИ (ВГОЩА́ТИ) розм., ГОСТИ́ТИ розм., ПО́ШТУВАТИ розм., ШАНУВА́ТИ розм., ПРИШАНО́ВУВАТИ розм., ТРАКТУВА́ТИ розм., ВІТА́ТИ розм.; УКОНТЕНТО́ВУВАТИ (ВКОНТЕНТО́ВУВАТИ) заст. (щедро); ПРИЙМА́ТИ (у себе); ПІДНО́СИТИ (подаючи страву, питво тощо); ПОЇ́ТИ, МОГОРИЧИТИ розм. (горілкою, вином тощо). — Док.: почастува́ти, участува́ти (вчастува́ти), пригости́ти, угости́ти (вгости́ти), погости́ти, попо́штувати, ушанува́ти (вшанува́ти), пошанува́ти, пришанува́ти, утрактува́ти (втрактува́ти), уконтентува́ти (вконтентува́ти), прийняти, піднести, помогори́чити (помогоричува́ти) розм. — Ганно, чого задумалась — шануй гостя дорогого. Край, насипай, частуй! (Марко Вовчок); Вона пригощала Оксану всім, чим була багата (С. Чорнобривець); — Гості мої милі, чим же вас угощати, чим приймати? (Грицько Григоренко); Почали (люди) мене гостити вареними яйцями й паляницею (Ганна Барвінок); Галочка.. кинулася поштувати його то тим, то сим (Г. Квітка-Основ'яненко); Маланка з матір'ю.. ламали голови, як вшанувати дорогого гостя (К. Гордієнко); — Горенько тяжке! Чим же тебе й пришанувати? Хіба яєчню спекти? (Л. Яновська); — Здоров був, братику. Бач, як гарно в нас трактують гостей? (П. Куліш); — Гарні гості, та не знаю, чим вас і вітати (І. Нечуй-Левицький); Він уконтентував їх так добре, що поїхали вони від його цілком задоволені (Б. Грінченко); Народу було багато. Мати підносила гостям горілку. За добрим українським звичаєм гості відмовлялися, а мати ласкаво припрошувала (О. Довженко); Коли вмер (чоловік), вдова гуляла, справляла вечорниці, поїла парубків, а про ґаздівство не дбала (Н. Кобринська). — Пор. 2. віта́ти.
Словник синонімів української мови