вівтар
ВІВТА́Р (у давніх народів — місце для жертвоприношень), ЖЕРТО́ВНИК, ОЛТА́Р заст. Скоро завважила (жертва) батька, що край вівтаря похилився В тузі незмірній (М. Зеров); Майдан став схожий на страшний жертовник вавилонських богів (І. Нечуй-Левицький); Стає (Іфігенія) перед олтарем (Леся Українка).
ВІВТА́Р (відокремлене іконостасом підвищення в церкві, де розташований престол), ОЛТА́Р заст., ПРИДІ́Л (боковий вівтар). Церква була порожня, Прокопенко кашлянув і попрямував до вівтаря (О. Довженко); Піп з чашею пішов ув олтар (Панас Мирний); Похований (князь Володимир) у церкві Святої Богородиці в приділі святого Клемента (П. Загребельний).
Словник синонімів української мови