відвильнути

ВІДЛУЧА́ТИСЯ (іти, їхати кудись, залишаючи кого-, що-небудь на відносно недовгий час), ВІДХО́ДИТИ, ВІДВЕРТА́ТИСЯ розм. рідко, ВІДВИХА́ТИСЯ розм. рідко. — Док.: відлучи́тися, відійти́, відвильну́ти розм. відверну́тися, відвихну́тися. В неділю був даний наказ усій челяді не відлучаться нікуди з дому (О. Іваненко); Звик до батька, ні на крок не відходить (І. Муратов); — Не встигла я на якусь часинку одвернутися до куми, а він почав з дітьми пиріжки.. ліпити (М. Стельмах); Коли мати десь відвернулася, Настя миттю накинула на себе свитку.. і — гайда до школи (В. Речмедін).

Значення в інших словниках

1. відвильнути — відвильну́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. відвильнути — ВІДВИЛЬНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Відлучитися на короткий час. Тільки одвильне куди мати, – то вже дитина й долі (Сл. Гр.).  Словник української мови у 20 томах
3. відвильнути — ВІДВИЛЬНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Відлучитися на короткий час. Тільки одвильне куди мати, — то вже дитина й долі (Сл. Гр.).  Словник української мови в 11 томах
4. відвильнути — Відвильнути, -ну, -неш гл. Отлучиться на короткое время. Тільки одвильне куди мати, — то вже дитина й долі, упала з полу. Пирят. у.  Словник української мови Грінченка