відкарбувати

ВИМОВЛЯ́ТИ (передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином), ВИГОЛО́ШУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ розм. рідко (виразно, роздільно); ГВОЗДИ́ТИ розм. рідко (впевнено, переконливо). — Док.: ви́мовити, ви́голосити, проговори́ти, відкарбува́ти, відчека́нити. Міністр.. відповідав тихо, трохи гаркавив, вимовляючи французькі слова (Ю. Яновський); Запалившись, Гаркуша виголошує останні слова таким тоном, немов стоїть уже десь на майдані серед заробітчанського юрмища (О. Гончар); І брат з братом обнялися і проговорили Слово тихої любові (Т. Шевченко); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірше, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано,.. — сухо чеканить він (В. Собко).

Значення в інших словниках

1. відкарбувати — відкарбува́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відкарбувати — -ую, -уєш, док. 1》 перех., спец.Виготовити що-небудь карбуванням. 2》 неперех., перен. Вимовити з підкресленою виразністю.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відкарбувати — ВІДКАРБУВА́ТИ див. відкарбо́вувати.  Словник української мови у 20 томах
4. відкарбувати — ВІДКАРБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. 1. перех., спец. Виготовити що-небудь карбуванням. 2. неперех., перен. Вимовити з підкресленою виразністю. — І можеш присягатися в цьому перед цехом?...  Словник української мови в 11 томах