відрізняти

ВІДДІЛЯ́ТИ (передавати у власність частину майна й землі комусь із членів родини для самостійного господарювання), ВИДІЛЯ́ТИ, ВІДРІЗНЯ́ТИ. — Док.: відділи́ти, ви́ділити, відрізни́ти. — Відділяй мене, батьку! Я сам по собі хочу бути хазяїном (Г. Квітка-Основ'яненко); — Як хто... забажає одружитися або заміж вийти, того ми зараз виділяємо, щоб не було тісноти між нами (Панас Мирний); Батько ще повесні одрізнив і Микиту і Сашка. По двадцять десятин виділив кожному (А. Головко).

ВІДРІЗНЯ́ТИ (бачити кого-, що-небудь у його відмінностях від інших, помічати за якимись ознаками), РОЗПІЗНАВА́ТИ, РОЗРІЗНЯ́ТИ, РОЗРІ́ЗНЮВАТИ, РІЗНИ́ТИ розм. — Док.: відрізни́ти, розпізна́ти, розрізни́ти. Голуб по звуку пізнавав калібр зброї, відрізняв наші кулемети від ворожих (Л. Дмитерко); Вони обидва були такі вже старі, що важко було розпізнати, хто з них вчений, хто чорнороб (О. Довженко); Він розрізняв кожен звук, що даленів і затихав над селом (А. Турчинська); Повітря було ясне, і око могло розрізнювати всі форми природи (О. Кобилянська); Різнити козлищ від овець — Нехитра Богова наука... (М. Рильський).

ВІДРІЗНЯ́ТИ (робити кого-, що-небудь несхожим на інших якимись рисами, ознаками), ІНДИВІДУАЛІЗУВА́ТИ. Тільки червоно-гарячий одеський пояс одрізняв його від простих рибалок (І. Нечуй-Левицький); Письменник завжди і в усьому повинен шукати саме те, що відрізняє, індивідуалізує людей (О. Донченко).

Значення в інших словниках

1. відрізняти — відрізня́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. відрізняти — ВІДРІЗНЯТИ – РОЗРІЗНЯТИ Відрізняти, відрізнити, -ню, -ниш (що від чого). Я завжди вміла відрізняти публіцистику від приватних справ (Леся Українка). Розрізняти, розрізнити (кого і кого, що і що).  Літературне слововживання
3. відрізняти — Відрізняти й розрізняти Ці слова часто плутають і ставлять їх одне замість другого: «Через короткозорість він не може відрізнити літери Н від П»; «Ніч була така темна, що не можна було розрізнити неба від землі».  «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
4. відрізняти — і заст. відріжняти, -яю, -яєш, недок., відрізнити, -ню, -ниш, док., перех. 1》 Вирізняти, розпізнавати кого-, що-небудь серед інших за якимись ознаками. 2》 тільки недок. Робити кого-, що-небудь несхожим на інших якимись рисами, ознаками.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. відрізняти — Ріжнити, поріжнити, відріжняти, відріжнити, повиріжняти, розріжняти, розріжнити, порозріжняти  Словник чужослів Павло Штепа
6. відрізняти — ВІДРІЗНЯ́ТИ, заст. ВІДРІЖНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДРІЗНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., кого, що. 1. Виділяти, розпізнавати кого-, що-небудь серед інших за якимись ознаками. Тільки червоногарячий гарний одеський пояс одрізняв його од простих рибалок (І.  Словник української мови у 20 томах
7. відрізняти — Відрізня́ти, -ня́ю, -ня́єш, -ня́є  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. відрізняти — ВІДРІЗНЯ́ТИ і заст. ВІДРІЖНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДРІЗНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех. 1. Виділяти, розпізнавати кого-, що-небудь серед інших за якимись ознаками. Тільки червоногарячий гарний одеський пояс одрізняв його од простих рибалок (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
9. відрізняти — Відрізняти, -няю, -єш сов. в. відрізни́ти, -ню́, -ни́ш, гл. 1) Отдѣлять, отдѣлить. Вони вже двох синів одрізнили, а два з їми живуть. Пирят. у. Відрізняють дитину від матерньої мови. О. 1861. XI. 104. Майстер ще з неї (дитини) городянина зробить....  Словник української мови Грінченка