гордівливий

ГО́РДИЙ (сповнений самоповаги; який виражає особисту гідність), ГОРДОВИ́ТИЙ, АМБІ́ТНИЙ, ГОРДІВЛИ́ВИЙ, ГОРДЛИ́ВИЙ, ДУ́МНИЙ, ДУМЛИ́ВИЙ, ЧИ́ННИЙ розм. (сповнений почуття власної гідності). — Ти не знаєш козацьку вдачу — гордий народ! (С. Васильченко); Гордий погляд; — В тобі нема ні кришки гордощів.. Пані повинна бути гордовита, поважна (І. Нечуй-Левицький); Гордовита поза; І сам Карпо Цар, дарма, що був амбітний і гонористий, — раптом став благати Василя Івановича (Ю. Яновський); — Мій брат Лука теж був поет і романтик, — в голосі Степана зазвучали гордливі нотки (І. Волошин); — Чого ж ти така думна? чого погорджаєш поповичами? (А. Свидницький); Де полягла козацькая голова думлива, Виріс там будяк колючий та глуха кропива (Леся Українка).

Значення в інших словниках

1. гордівливий — гордівли́вий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. гордівливий — -а, -е. Сповнений почуття гордості (у 2 знач.); поважний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гордівливий — ГОРДІВЛИ́ВИЙ, а, е. Сповнений почуття гордості (у 2 знач.); поважний. – Мій брат Лука теж був поет і романтик, – в голосі Степана зазвучали гордівливі нотки (І. Волошин); // у знач. ім. гордівли́вий, вого, ч. Той, хто постійно пишається собою.  Словник української мови у 20 томах
4. гордівливий — див. пихатий  Словник синонімів Вусика
5. гордівливий — ГОРДІВЛИ́ВИЙ, а, е. Сповнений почуття гордості (у 2 знач.); поважний. — Мій брат Лука теж був поет і романтик, — в голосі Степана зазвучали гордівливі нотки (Вол., Сади.., 1950, 19).  Словник української мови в 11 томах