гробити
ЗАНАПАСТИ́ТИ (призвести до загибелі кого-небудь, до занепаду чогось, зробити нещасним чиєсь життя), ЗАГУБИ́ТИ, ПОГУБИ́ТИ, ЗНІ́ВЕЧИТИ, СПЛЮНДРУВА́ТИ, ЗВЕСТИ́, ЗГУБИ́ТИ, ДОКОНА́ТИ розм., ЗАПРОПАСТИ́ТИ розм., ЗБА́ВИТИ розм., УГРО́БИТИ (ВГРО́БИТИ) розм., ЗНАПАСТИ́ТИ рідко, СПА́КОСТИТИ рідко. — Недок.: занапаща́ти, губи́ти, ні́вечити, плюндрува́ти, зво́дити, запропаща́ти, збавля́ти, гро́бити. — Як угнівається (пан), то знічев'я людину не те, що упосліднить, а й занапастить навіки... (Марко Вовчок); Хто ж, як не він, отой дука прославлений, Сю сироту загубив? (П. Грабовський); (Терпилиха:) Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? (І. Котляревський); Скільки талантів, скільки ж то юних ентузіастів зім'яла на моїх очах, знівечила й передчасно загнала в сиру матінку-землю жорстока і безглузда.. дійсність! (П. Козланюк); Вася потихеньку оповідав: — Комар по жадобі й батька рідного згубив, і брата в могилу загнав (О. Ковінька); — Нехай же так важко тобі, як ти знапастив мене! — Тебе і себе, дівчино (Марко Вовчок); Обох зразу облягло несказанне зло. Зло на себе, що так спакощене молоде життя, зло на людей, що допомогли його спакостити (Панас Мирний). — Пор. 1. ни́щити.
УМЕРТВИ́ТИ (ВМЕРТВИ́ТИ) (позбавити життя кого-небудь якимсь способом), ЗГУБИ́ТИ, УГРО́БИТИ (ВГРО́БИТИ), ПОКІ́НЧИ́ТИ, ЗАДУШИ́ТИ, УДУШИ́ТИ, УДАВИ́ТИ (ВДАВИ́ТИ) (душачи); УТОПИ́ТИ (ВТОПИ́ТИ), ПОТОПИ́ТИ (кидаючи в воду, заливаючи водою); ОТРУЇ́ТИ (застосовуючи отруту); ПОВІ́СИТИ (вішаючи); РОЗДАВИ́ТИ, РОЗДУШИ́ТИ, ПРИЧАВИ́ТИ (діючи чимсь великим, важким на все тіло); УМОРИ́ТИ (ВМОРИ́ТИ), ЗАМОРИ́ТИ (не даючи їсти); СКОСИ́ТИ (про хворобу). — Недок.: умертвля́ти (вмертвля́ти), мертви́ти, губи́ти, гро́бити, заду́шувати, души́ти, топити, отру́ювати, ві́шати, розда́влювати, прича́влювати, мори́ти, коси́ти. Довга хвороба чи то стрілоносна тебе Артеміда Ніжними стрілами, враз надійшовши, сама умертвила? (переклад Бориса Тена); (Кассандра:) Не страх, не сором і не меч, а я своєю правдою згубила брата (Леся Українка); — Та він тебе колись угробить, — кип'ятився Ярошенко (В. Речмедін); — Може, хто вкрав (орла)? Чи куниця задушила? А може, полетів? (Є. Гуцало); — Отак-то ти, кате! Знущаєшся над сестрами... І пішли шукати Трути-зілля, щоб Івана завтра отруїти (Т. Шевченко); Машини тут стояли... Їжачка роздавило (В. Сосюра); Брата Олексу роздушило дерево в лісі (М. Коцюбинський); Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну (М. Стельмах). — Пор. 1. уби́ти.
Словник синонімів української мови