гудина

ОГУ́ДИНА збірн. (стебла виткої або сланкої рослини — перев. про родину гарбузових), ГУ́ДИНА, ОГУ́ДИННЯ, ГУ́ДИННЯ́, БА́ТІ́Г (одне таке стебло), О́ГУД діал.; ГАРБУЗИ́ННЯ (стебла гарбузів); ОГІРЧИ́ННЯ (стебла огірків). Розгортала шорстке листя огудини, пов'ялої од спеки, й огірки в пелену кидала... (А. Головко); З городів тягнуло терпкими димами — то там, то сям палили прив'ялі бур'яни та огудиння (М. Олійник); На баштані під лісом дощ прибив гудиння, а омиті дощем кавуни виблискували, як викупані діти (В. Земляк); Золотисту кору Обвивали у ялин Батоги повійки (П. Воронько); За корчмою низенький тин, зарослий гарбузинням і квасолею (С. Васильченко). — Пор. бади́лля.

Значення в інших словниках

1. гудина — гу́дина іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. гудина — -и, ж., збірн. Стебла, гілки виткої, повзучої або сланкої рослини (перев. про родину гарбузових).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гудина — див. стебло  Словник синонімів Вусика
4. гудина — ГУ́ДИНА, и, ж., збірн. Стебла, гілки виткої, повзучої або сланкої рослини (перев. про родину гарбузових). — Гарненько намніть йому, шибеникові, уші [вуха]: хай не лазить по чужих городах та не псує на огірках гудини (Вас.  Словник української мови в 11 томах
5. гудина — Гудина, -ни ж. = огудина. Г. Барв. 438. Помалу ж ходи, бо потопчеш гудину у гірках. Черниг.  Словник української мови Грінченка