гудина

ГУ́ДИНА, и, ж., збірн. Стебла, гілки виткої, повзучої або сланкої рослини (перев. про родину гарбузових).

— Гарненько намніть йому, шибеникові, уші [вуха]: хай не лазить по чужих городах та не псує на огірках гудини (Вас., І, 1959, 118);

Маленькі кущики буйно розрослися, довгу цупку гудину рясно вкривали жовті квіточки й на землі лежали, то закручуючись кінцями, як півмісяці, то вигинаючись чудними кривульками, великі світло-зелені огірки (А.-Дав., За ширмою, 1963, 57).

Значення в інших словниках

1. гудина — гу́дина іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. гудина — -и, ж., збірн. Стебла, гілки виткої, повзучої або сланкої рослини (перев. про родину гарбузових).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гудина — див. стебло  Словник синонімів Вусика
4. гудина — ОГУ́ДИНА збірн. (стебла виткої або сланкої рослини — перев. про родину гарбузових), ГУ́ДИНА, ОГУ́ДИННЯ, ГУ́ДИННЯ́, БА́ТІ́Г (одне таке стебло), О́ГУД діал.; ГАРБУЗИ́ННЯ (стебла гарбузів); ОГІРЧИ́ННЯ (стебла огірків).  Словник синонімів української мови
5. гудина — Гудина, -ни ж. = огудина. Г. Барв. 438. Помалу ж ходи, бо потопчеш гудину у гірках. Черниг.  Словник української мови Грінченка