дерти
ДРЯ́ПАТИ (чіпляти, шкребти чимсь гострим, твердим якусь поверхню, часто залишаючи подряпини), ШКРЯ́БАТИ, ДРЯ́ПАТИСЯ, ДЕ́РТИ розм., ДРА́ТИ розм., СКОРО́ДИТИ розм.; РОЗДРЯ́ПУВАТИ, РОЗДИРА́ТИ, ОБДИРА́ТИ (робити глибокі подряпини — перев. на шкірі). — Док.: подря́пати, дряпну́ти, дряпону́ти підсил. удряпну́ти (вдряпну́ти), пошкря́бати, шкрябну́ти, дерну́ти, поскоро́дити, роздря́пати, розде́рти (розідра́ти), обде́рти (обідра́ти). Андрій дряпає гвіздком якісь лінії — вони йдуть вздовж і впоперек і мають показати план заводських будівель (Ю. Яновський); Заходився (Мамай) тим шильцем шкрябати брудний вологий мур (О. Ільченко); — Не дряпайся, кицько, — відхиляє голову управитель (М. Стельмах); — І що воно в горлі тому? — каже було (матуся). — Неначе там лапою дере собака яка (А. Тесленко); Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле (Марко Вовчок); Степовий будяк роздряпував литки (М. Бажан); Кайдани знову вп'ялися в тіло гострими цвяхами, роздирають шкіру (А. Хижняк); Нога сковзнула по гранчастій брилі, і Галина, не втримавшись на підвіконні, до крові обдерла руку (М. Зарудний). — Пор. обдря́пувати.
ЗДИРА́ТИ розм. (брати за що-небудь дуже високу плату), ДЕ́РТИ розм., ЛУПИ́ТИ фам., ЛУ́ЩИТИ фам. — Док.: зідра́ти, зде́рти, злупи́ти, злу́щити. Супрун лише на мить насупив брови: чи не забагато дере (за сережки) з нього баба (М. Стельмах); Ори і засівай лани, Коси широкі перелоги, І грошики за баштани лупи — та все одкинеш ноги! (П. Гулак-Артемовський); — Їм (панам) що?.. Лущитимуть з нас грошики та й ні гадки! (Панас Мирний).
ПОДРА́ЗНЮВАТИ (викликати біль, неприємні відчуття), ДРАТУВА́ТИ, ДЕ́РТИ (ДРА́ТИ), ДРЯ́ПАТИ розм. (горло); ВИЇДА́ТИ (очі). — Док.: подразни́ти, подратува́ти. Систематично подразнюючи слизову оболонку рота, куріння створює сприятливі умови для захворювання людини на рак губи (з журналу); Нога у мене дуже боліла, я ледве ходив і дратувати її гімнастикою не хотів (М. Коцюбинський); Кашлянув (Дорош) тим характерним кашлем, коли людина наковтається пилюки і в неї дере в горлі (Григорій Тютюнник); Як ковтав, у пересохлому горлі боляче дряпало (І. Чендей); Надя роздмухувала вчорашні жаринки. Дим виїдав очі (Р. Іваничук).
РВА́ТИ (порушуючи цілісність чогось, різким рухом розділяти його на частини), РОЗРИВА́ТИ, РОЗДИРА́ТИ, ДЕ́РТИ (ДРА́ТИ), РОЗПАНА́ХУВАТИ розм., ПАНА́ХАТИ розм.; ШМАТУВА́ТИ, РОЗШМАТО́ВУВАТИ, ШМАТКУВА́ТИ розм., ШАБАТУВА́ТИ діал. (на шматки); РОЗША́РПУВАТИ, ША́РПАТИ (різко смикаючи); ОБРИВА́ТИ (сильно натягуючи, шарпаючи); РОЗТЕ́РЗУВАТИ (із силою розділяючи на шматки). — Док.: порва́ти, розірва́ти, розде́рти, розідра́ти, поде́рти (подра́ти), розпана́хати, пошматува́ти, розшматува́ти, пошматкува́ти, розша́рпати, обірва́ти, розтерза́ти. Вона поралась, рвала корж і кидала галушки в юшку (І. Нечуй-Левицький); З'явився Шовкун і, опустившись перед Сіверцевим на одне коліно, став швидко розривати бинт (О. Гончар); Давид стенає та ридає, Багряну ризу роздирає І сипле попіл на главу (Т. Шевченко); Як везли, вона все дерла Подарунки царські (П. Куліш); (Роман:) Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав (І. Карпенко-Карий); Тільки й роботи буде в нього, що роздратовано шматувати папір (Ю. Шовкопляс); Взяла вона той мундир, роздерла й розшматувала і позакидала шматки у кущі (І. Нечуй-Левицький); І кинувся (лев) межи стадо, Телицю вбиває; Пазурями шабатує, Шкуру іздирає (С. Руданський); Всі злетілись, наче галич, наче теє хиже птаство на порубаного трупа, щоб розшарпати до краю (Леся Українка); Злі вітрюгани шарпають, рвуть цупке обмерзле гілля (І. Цюпа); — В мене коні через клятих ґедзів упряж обривають (М. Стельмах).
СМИ́КАТИ (тягнути рвучкими рухами), ША́РПАТИ, СІ́ПАТИ, ТО́РСАТИ, ТО́РГАТИ, ТОРИГАТИ діал., ТЕРМОСИТИ, ТЯГА́ТИ, СКУ́БТИ, СКУ́БАТИ, ДЕ́РТИ підсил., ДРА́ТИ підсил., РВА́ТИ підсил., МИ́КАТИ діал. (перев. за волосся, вуха — до болю); ВИСМИ́КУВАТИ (з чогось, частинами). — Док.: посми́кати, смикну́ти, смикону́ти підсил. шарпну́ти, шарпону́ти підсил. сіпнути, сіпону́ти підсил. торсону́ти підсил. то́ргнути, торгону́ти підсил. термосну́ти підсил потягну́ти, потягти́, скубну́ти, скубону́ти підсил. ускубну́ти (вскубну́ти), рвону́ти підсил. ви́смикнути. Січкар хватає рукою хвилястий чуб парубчака, смикає і сміється (М. Стельмах); — Но! — гукнув знову Яким, смикнувши сердито за віжки (Панас Мирний); Вітер шарпав поли шинелей (З. Тулуб); Пісковий уже шарпнув дверима, відчинив їх (І. Ле); Старі люди сіпають Бондарівну за рукав, щось шепочуть їй злякано на ухо (С. Васильченко); Чую спросоння, щось дверима торгає (І. Нечуй-Левицький); Вона прокинулася від того, що хтось термосив її за плече (П. Загребельний); Зі мною тут говорили, як з дорослим, і не тільки не тягали за вуха, а й не лаяли за мій вчинок (Л. Смілянський); Сплеснула (мати) руками й стала його лаяти та за вуха скубти (Грицько Григоренко); Випливає з води мати, Сяде по тім боці.. Мовчки дивиться на сей бік, Рве на собі коси (Т. Шевченко); — Гей люди добрі, за що мні так Бог покарав, — плеснув долонями і став микати собі чупер (Марко Черемшина).
ТІКА́ТИ (швидко рухатися, намагаючись уникнути якоїсь небезпеки, врятуватися від переслідування тощо), УТІКА́ТИ (ВТІКА́ТИ), ДРА́ПАТИ (ДРЯ́ПАТИ) розм., ДЕ́РТИ (ДРА́ТИ) розм., УШИВА́ТИСЯ (ВШИВА́ТИСЯ) фам., ДРАПЦЮВА́ТИ діал.; БІ́ГТИ (поспішно відступати); ЗБІГА́ТИ (звідкись). Після того, як віл пропав, Грицько надумав тікати знову пішки (М. Грушевський); Утікав я від Параски через перелази (коломийка); — Куди ж німці драпають тепер? (С. Борзенко); В другій половині дня пронеслася чутка, що праворуч під натиском ворога румуни дряпають, оголяючи фланг (О. Гончар); Левові прочулося, що то новий цар уже близько, як не злякається, та в ноги!.. Дер, дер, далі втомився, став та й озирнувся (І. Франко); Гривко так жалібно почав вити під хатніми вікнами, що Вовк чимдуж мусив драпцювати до лісу (І. Франко); — От, ваші... давно таку бучу збили, що хоч з села збігай? (Панас Мирний). — Пор. 1. утекти́.
ШМАГА́ТИ (ударяти, бити чимсь гнучким), ХЛЬО́СКАТИ, ХЛЬО́СТА́ТИ, НАХЛЬО́СТУВАТИ, СТЬОБА́ТИ, НАСТЬО́БУВАТИ, ХЛЯ́СКАТИ розм., ХВИ́СЬКАТИ розм., ЦВЬОХАТИ (ЦЬВО́ХАТИ) розм., ЦЬВО́ХКАТИ (ЦВЬО́ХКАТИ) розм., ШМО́РГАТИ розм., ШЛЬО́ГАТИ діал., ШВЯ́КАТИ діал., ЧВЯ́ХАТИ діал., ЦВИ́ГАТИ (ЦВІ́ГАТИ) діал.; СІКТИ́, ДЕ́РТИ (ДРА́ТИ) розм., ПОРО́ТИ розм., ЧУХРА́ТИ розм., ПА́РИТИ розм., РЕПІ́ЖИТИ розм., ДАВА́ТИ ХЛЬО́РУ (ХЛЬО́СТУ) розм., ОПЕРІ́ЗУВАТИ розм., ОПЕРІ́ЩУВАТИ розм. (карати, б'ючи чимсь гнучким); ПОЛОСУВА́ТИ розм., СПИ́СУВАТИ розм. (залишаючи на тілі сліди ударів); БИЧУВА́ТИ розм. (перев. бичем), БАТО́ЖИТИ (перев. батогом); ХВОРОСТИ́ТИ розм. (перев. хворостиною); СУПО́НИТИ розм. (перев. ременем). — Док.: шмагну́ти, шмагону́ти, хльо́снути, стьобну́ти, хля́снути, хви́сьнути (хвиснути), цвьо́хнути (цьво́хнути), шморгну́ти, шморгону́ти, швя́кнути, чвя́кнути, цвигнути (цві́гнути), сікну́ти, сіконути, опереза́ти, опері́щити, ви́батожити. Ярош бив коня без жалю шворнем, а Лукаш та Патрокл шмагали своїх нагаями (Б. Грінченко); Він,.. хльоскаючи пужалном по намащеній дьогтем халяві, підійшов до Олі (Л. Юхвід); Він поспішав до вулиці.. і йшов швидко, хльостаючи себе стеком по лакованій халяві (Ю. Смолич); Нахльостували гуцулки свою їмостечку (попадю) по плечьох прутєм (Г. Хоткевич); Не стьобай коней, вони теж мають душу (М. Чабанівський); Вони, ..настьобуючи коней, продовжували погоню (Григорій Тютюнник); Явтух озирнувся й хляснув Воронька дубцем (Г. Епік); Олекса стомлено хвиськає віником по чоботях (Ю. Мушкетик); Цвьохає візник загодовану конячину (А. Шиян); Дядько Терешко стояв перед східцями і, цьвохкаючи по землі батогом, зустрічав сміхом та глузуванням трактористів денної зміни (Д. Бедзик); Нагай боляче шморгнув старого Івана по плечах (Ю. Смолич); Соляр щосили швякнув мене батогом по ногах так, що я аж підскочив з болю (І. Франко); Надбіжить маленький його пастушок, чвяхне батіжком, а бугай .. послушно вертається до стайні (Лесь Мартович); Змалечку любив (син) цвігати батогом малих песиків (І. Франко); Ще вчора їх могли топтати І сікти дротом батогів — Раби — сьогодні не раби: Шумлять знамена боротьби! (О. Олесь); Робила (баба) грішним добру шану, Ремнями драла, мов биків (І. Котляревський); Хлопці перемінились, узяли нові пучки і стали пороти (відьму) (Г. Квітка-Основ'яненко); Циган як схопиться, як почне його (сина) чухрати нагаєм (збірник "Україна сміється"); Як її покладали парити, так вона рукою повела та й напустила на усіх, хто тут був, мару (Г. Квітка-Основ'яненко); Он кума Тетяна репіжить Миколку за те, що шапку .. загубив (Остап Вишня); Всім старшинам тут без розбору, Панам, підпанкам і слугам Давали в пеклі добру хльору (І. Котляревський); Розмахнувшись, щосили оперізує він тітку нагаєм по плечах (О. Гончар); — З жалю пуття не буде! — невгавав розлючений дядько Микита і, за кожним словом оперіщуючи Сашка очкуром, кричав (Л. Юхвід); Нагаями з уплетеним у ремінь свинцем полосували (карателі) спини неостережених васютинчан (І. Ле); Наші голі спини раз у раз доглядачі списували нагаями (Б. Грінченко); (Тірца:) Спиніться ви! Дозорець вавілонський з намету вийде і рабам накаже вас бичувати! (Леся Українка); З правого боку скакав навперейми ханові Богдан Хмельницький — безжалісно батожив нагайкою свого білого огиря (Р. Іваничук); (Гаврило:) Догнав (Хведір) його надворі, та за чуба, та як уволік його в сіни, та як почав батогом хворостити... (М. Кропивницький); Супонив, супонив (Кондратович), поки він не зомлів (О. Стороженко). — Пор. 2. би́ти, відшмага́ти.
Словник синонімів української мови