дитинний

ДИТЯ́ЧИЙ (стосовний дитини, дитинства: як у дитини), МАЛЕ́ЧИЙ розм., ДИТИ́ННИЙ розм., ДИТИ́НЯЧИЙ розм., ДІТО́ЧИЙ діал. В уяві Небесника з'явилися дві голови дитячі (М. Томчаній); Папір з малечих літ псувати Навик я (М. Рильський); Здалека учула (пані) дитинний крик і плач (Н. Кобринська); Він падає. В очах -- печаль дитинна (В. Коротич); Не цурається правди мудрець, Хоч вона й з уст дитинячих буде (І. Франко); Я мало знаю сучасну діточу літературу (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. дитинний — дити́нний прикметник діал.  Орфографічний словник української мови
2. дитинний — -а, -е, діал. Дитячий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дитинний — дити́нний дитячий (ср, ст)||дітвацький, діточий  Лексикон львівський: поважно і на жарт
4. дитинний — див. Добрий  Словник синонімів Вусика
5. дитинний — Дити́нний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. дитинний — ДИТИ́ННИЙ, а, е, діал. Дитячий. В голові все нові.. видумки дитинні, все сміються сі невинні очі карі та живі (Мак., Вибр., 1954, 431).  Словник української мови в 11 томах
7. дитинний — Дитинний, -а, -е Дѣтскій, рябячій.  Словник української мови Грінченка