добич

ЗДО́БИЧ (те, що добуте, захоплене на полюванні, у бою, з надр землі і т. ін.), ДОБИ́ЧА розм., ПОЖИ́ВА рідше, РОЗДОБУ́ТОК розм., ДОБИ́ТОК заст., ДО́БИЧ рідко, РОЗДОБИ́ЧА рідко. З полювання з великою здобиччю повернувся батько (М. Трублаїні); Він устиг звалити, мабуть, з десяток качок, і я, щоб він не перевершив кількісно моєї добичі, взявся до діла (О. Досвітній); Зимою, коли жовтий очерет занесе снігом, ..петляють по острову лисиці, вичікуючи на поживу (Григорій Тютюнник).

Значення в інших словниках

1. добич — до́бич іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. добич — див. добича.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. добич — До́бич і здо́бич, -чі, -чі, -ччю  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. добич — ДО́БИЧ див. добича.  Словник української мови в 11 томах