дочувати

ЧУ́ТИ (сприймати за допомогою органів слуху), УЧУВА́ТИ (ВЧУВА́ТИ), ДОЧУВА́ТИ розм., ЗАЧУВА́ТИ діал., ПОЧУВА́ТИ фольк. Орися чула, як він дихає і як у нього в грудях щось шваркотить і присвистує (Григорій Тютюнник); В тій тиші Марія ясно вчувала, як за долиною шумить море (В. Кучер); Просто розкажіть, що у вас трапилося, бо я на старість погано дочуваю (О. Іваненко); Як тільки зачую чиюсь ходу, зараз колотиться серце (М. Коцюбинський); Ой почувайте і повидайте, що на Вкраїні постало (Словник Б. Грінченка). — Пор. 1. почу́ти.

Значення в інших словниках

1. дочувати — дочува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. дочувати — -аю, -аєш, недок., дочути, -ую, -уєш, док. 1》 перех. Слухаючи, сприймати що-небудь. 2》 тільки недок., неперех. Нормально чути.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дочувати — ДОЧУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОЧУ́ТИ, у́ю, у́єш, док. 1. перех. Слухаючи, сприймати що-небудь. Скрізь цю мудру раду Ухо дочува… (Граб.  Словник української мови в 11 томах
4. дочувати — Дочувати, -чуваю, -єш сов. в. дочути, -чую, -єш, гл. Хорошо слышать, хорошо услышать. Кличу тебе серденятком, ти не дочуваєш. К. Досв. 131. І ноги не держуть, і не дочуваю, і не добачаю. Стор. І. 135. Глухий не дочує, то вигадає. Ном. № 8564.  Словник української мови Грінченка