жебрувати

ЖЕБРА́ЧИТИ (збирати милостиню), ЖЕ́БРАТИ, СТАРЦЮВА́ТИ, ЖЕБРУВА́ТИ рідше, ЖЕБРАКУВА́ТИ розм., ПРОСИ́ТИ розм., МИ́РКАТИ заст. Обв'язавшись картатими хустками, циганки знову підуть жебрачити, канючити шматок хліба, картоплину чи цибулину (Д. Ткач); Я пішов сирітською дорогою — жебрати (М. Ю. Тарновський); Я шостий десяток старцюю; сорок літ, як світ Божий перед моїми грішними очима закрився (Д. Мордовець); — А ваша жінка з дітьми матиме з чого жити, поки ви сидітимете? Чи буде змушена жебрувати (переклад С. Масляка); Малий Василь.. перекинувся у Запоріжжя. Почав жебракувати (Г. Коцюба); Се не жебрак. От він, як бачив, не просить ні в кого (Г. Хоткевич); Жінка з діточками пішла попідвіконню миркати (Г. Квітка-Основ'яненко).

Значення в інших словниках

1. жебрувати — жебрува́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. жебрувати — -ую, -уєш, недок., рідко. Те саме, що жебрати 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. жебрувати — див. жебракувати  Словник синонімів Вусика
4. жебрувати — ЖЕБРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., рідко. Те саме, що же́брати 1.  Словник української мови в 11 томах
5. жебрувати — Жебрува́ти, -ру́ю, -єш гл. Нищенствовать, просить милостыни. Радом. у. Пішов уже жебрувати. Ном. № 14292.  Словник української мови Грінченка