животіти
БІДУВА́ТИ (жити в бідності, терпіти нестатки), ЗЛИДАРЮВА́ТИ підсил., ЗЛИДНЮВА́ТИ підсил. розм., БИ́ТИСЯ підсил. розм., СТАРЦЮВА́ТИ підсил. розм., НУЖДА́ТИСЯ підсил. рідше., НУЖДУВА́ТИ підсил. рідко. НУЖДУВА́ТИСЯ підсил. рідко. КАПА́РИТИ зах., КАПАРУВА́ТИ зах. Хазяїн, де жили вони, розписував на базарі: не живуть вони — бідують, у хаті — нужда та злидні невилазні (Панас Мирний); (Надія:) Сам ти злиднював, так хай хоч діти добра зазнають (З. Мороз); — Бач, доню, — було мати каже, — яка наша доля! Цілий вік б'ємось, працюємо, та не свої, чужі скрині сповнюємо (Ганна Барвінок); Пани перетворили Україну на місце гульбища. А бідні люди старцюють — і нема цьому кінця (П. Тичина); — Я не можу допустити, щоб моя дочка нуждалася... (Ф. Бурлака); Боже, як мучився вбогий народ, Як нуждував, щоб добути ту скибу! (Д. Павличко); Та й батько його (Івана) не розкошував, але гірко нуждувався у задушливій атмосфері (А. Крушельницький); Решта бойків, що розсіялися своїми бідними селами по горах, капарила свій темний вік.. так на галицькому, як і на угорському боці (М. Ірчан). — Пор. 1. животі́ти, 1. перебива́тися.
ЖИВОТІ́ТИ (жити в тяжких умовах; існувати без розвитку, перебувати у стані поступового занепаду), СКНІ́ТИ, НИ́ДІТИ. (Івась:) Чи подумали ви, що в цьому льоху на моїх очах не живе, а животіє троє нещасних, найближчих мені людей? (Мирослав Ірчан); Раніше в селі школа ледве животіла, а в революцію і зовсім закрилась (М. Стельмах); Уперед! Годі скніти рабами, Час кормигу гидливу знести! (П. Грабовський); Як хороше! ..Яке щастя, що не гнию в ямі, не нидію в рабстві (О. Досвітній). — Пор. 1. бідува́ти.
ЖИ́ТИ (бути живим), ІСНУВА́ТИ, ЖИВОТІ́ТИ заст.; ЗДРА́СТУВАТИ, ДИ́ХАТИ розм. (бути живим і здоровим); ВІКУВА́ТИ, ПОЖИВА́ТИ розм. (проживати свій вік). Недовго жив він на віку (В. Сосюра); Тільки пострілами міг він окликнутись до живих, дати їм знати про себе, що він є, існує, живе (О. Гончар); — Я буду любити тебе довіку, доки стоятиме земля, животітимуть люди.., — сказав Громовик (І. Нечуй-Левицький); (Семен:) Що ж бабуся твоя, чи здрастують ще? (М. Кропивницький); Навіть задумую.. їхати на.. купелі весною. Як можу, так і кручу, аби ще дихати (В. Стефаник); — Лучче мені вмерти, як без неї вікувати (Марко Вовчок); Пархоме, не мудруй!.. Що викувала вже зозуля — поживай! А більше — шкода, що й бажаєш... (П. Гулак-Артемовський).
Словник синонімів української мови