забрести
ЗАБЛУКА́ТИ (випадково зайти, потрапити куди-небудь), ЗАБЛУДИ́ТИ, ЗАБРЕСТИ́, ПРИБЛУКА́ТИ, ПРИБЛУКА́ТИСЯ, ЗАБЛУКА́ТИСЯ рідко, ЗАБЕ́ЙКАТИСЯ діал. Марійка заблукала на шкільний майдан. Там .. грались проти сонця школярі (Д. Косарик); Минулося багато вже годів, Як я поміж людьми блукаю, І от я знов додому заблудив... (С. Васильченко); І коли б забрів У незнаний край, — На новий мотив скрипку наладнай (М. Рильський); Приблукавсь панич до нашого двору оце вже світом (І. Нечуй-Левицький); І заблукався я у пущу темну, Котрій, здавалось, і кінця нема (І. Франко); Кузьмін не тутешній,.. так і дивись, що заблукає на чужій землі, забейкається у непрохідні нетрі (Ю. Збанацький). — Пор. 2. забира́тися.
ЗАХО́ДИТИ (іти кудись далеко, за якусь межу або, йдучи, потрапляти далеко, не туди, куди слід), ЗАБРІДА́ТИ (ЗАБРО́ДИТИ) розм., ЗАВІ́ЮВАТИСЯ фам. — Док.: зайти́, забрести́, заві́ятися. З нудьги із двору погуляти Якось, задумавшись, пішла (генеральша), Та аж за царину зайшла (Т. Шевченко); — Була я у гаях і забрела дуже далеко (Марко Вовчок); Похитав (Максим) чомусь сумовито головою і чомусь подумав, що добре було б кудись завіятись (Н. Рибак). — Пор. 2. забира́тися.
Словник синонімів української мови