закурити

ЗАПА́ЛЮВАТИ (викликати горіння чого-небудь), ПІДПА́ЛЮВАТИ, РОЗПА́ЛЮВАТИ, РОЗГНІ́ЧУВАТИ, РОЗГНІТА́ТИ (вогонь, багаття і т. ін.); ЗАТО́ПЛЮВАТИ, ЗАТОПЛЯ́ТИ рідше, РОЗТО́ПЛЮВАТИ, РОЗТОПЛЯ́ТИ рідше (плиту, піч і т. ін.); ЗАКУ́РЮВАТИ, ЗАСМА́ЛЮВАТИ розм. рідко (цигарку, люльку). — Док.: запали́ти, підпали́ти, розпали́ти, розгніти́ти, затопи́ти, розтопи́ти, закури́ти, засмали́ти. У світлиці.. Тадей Станіславович запалює свічі і схиляється над своїм щоденником (М. Стельмах); По алеях, у парках і скверах згрібали у величезні купи потемніле листя і підпалювали (А. Дімаров); Надходить Лукаш з оберемком хмизу, кладе перед дядьком, виймає з-за пазухи кресало й губку і розпалює вогонь (Леся Українка); Степка розгнічувала багаття (М. Зарудний); Лажечников закурював цигарку, за звичкою низько пригнувшись в окопі (Л. Первомайський); — Давайте заспіваємо!.. Тільки й ви, Лука Федорович, будете підтягувати. — Якщо знаю пісню, то можна, — засмалюючи папіроску, відказав той (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. закурити — закури́ти 1 дієслово доконаного виду запилити; закоптити; запалити закури́ти 2 дієслово доконаного виду почати диміти, пилити тощо  Орфографічний словник української мови
2. закурити — I див. закурювати. II -ить і закуріти, закурить і рідко закуріє, док. 1》 Почати диміти, виділяти дим чи ароматичну речовину; задиміти. 2》 Огорнутися здійнятою курявою, здійнятим із землі снігом і т. ін., запилити. 3》 тільки закуріти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. закурити — Закури́ти, -курю́, -ку́риш, -ку́рять  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. закурити — ЗАКУРИ́ТИ¹ див. заку́рювати. ЗАКУРИ́ТИ², и́ть і ЗАКУРІ́ТИ, закури́ть і рідко. закурі́є, док. 1. Почати диміти, виділяти дим або ароматичну речовину; задиміти.  Словник української мови в 11 томах
5. закурити — Закурити, -ся см. закурювати, -ся.  Словник української мови Грінченка