захвачувати

БРА́ТИ (часто із сл. з собою — нести, вести, везти з собою, до себе), ЗАБИРА́ТИ, ЗАХО́ПЛЮВАТИ, ПРИХО́ПЛЮВАТИ розм., ПРИХВА́ЧУВАТИ розм., ЗАХВА́ЧУВАТИ розм., ПІДХО́ПЛЮВАТИ розм. (брати з собою при нагоді, на всякий випадок, по дорозі і т. ін.). — Док.: узя́ти (взя́ти), забра́ти, захопи́ти, прихопи́ти, прихвати́ти, захвати́ти, підхопи́ти. Ще торік ходила вона з мамою на ниву, бачила, як мати жне, ба сама брала серп і жала! (М. Коцюбинський); Він, як тільки почув, що його забирає до міста брат, — зразу ж з цією новиною оббігав усе село (М. Зарудний); Маланка з діточками йшла пішки, лише на віз понакладала, що захопила з хати (Н. Кобринська); Бугор, одначе, не втримався, прихопив-таки кухонного ножа (О. Гончар); Погомонів (сторож) про те, про се, збирається йти: — Цю ніч я ще переночую вдома — не прихватив із собою нічого з одежини, а ночі вже холодні (С. Васильченко); Чого б таки справді вони не захватили нікого з собою? (А. Головко).

Значення в інших словниках

1. захвачувати — захва́чувати дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. захвачувати — і рідко захватувати, -ую, -уєш, недок., захватити, -хвачу, -хватиш, док., перех. 1》 Ідучи кудись, брати з собою кого-, що-небудь. 2》 розм. Забирати силою, захоплювати. || Привласнювати що-небудь, належне іншому.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. захвачувати — ЗАХВА́ЧУВАТИ і рідко ЗАХВА́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАХВАТИ́ТИ, хвачу́, хва́тиш, док., перех. 1. Ідучи кудись, брати з собою кого-, що-небудь. Артем повеселішав. Спитав, чи на село б не можна чогось захватити [з літератури] (Головко, II, 1957, 406).  Словник української мови в 11 томах
4. захвачувати — Захвачувати, -чую, -єш сов. в. захвати́ти, -чу, -тиш, гл. = захоплювати, захопити. Не хапайсь в пекло: може ще й син захватить. Ном. № 5599.  Словник української мови Грінченка