захвачувати

ЗАХВА́ЧУВАТИ і рідко ЗАХВА́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАХВАТИ́ТИ, хвачу́, хва́тиш, док., перех.

1. Ідучи кудись, брати з собою кого-, що-небудь.

Артем повеселішав. Спитав, чи на село б не можна чогось захватити [з літератури] (Головко, II, 1957, 406).

2. розм. Забирати силою, захоплювати;

// Привласнювати що-небудь, належне іншому.

3. Поширюючись, охоплювати що-небудь (про полум’я, туман, промені).

Пожар захватив уже цілу Довбущуківну (Фр., VIII, 1952, 206).

4. розм. Заставати кого-небудь зненацька.

Кораблі на морі поспішають перебігти свій шлях, щоб їх не захватив у дорозі шторм (Ю. Янов., II, 1958, 41).

Значення в інших словниках

1. захвачувати — захва́чувати дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. захвачувати — і рідко захватувати, -ую, -уєш, недок., захватити, -хвачу, -хватиш, док., перех. 1》 Ідучи кудись, брати з собою кого-, що-небудь. 2》 розм. Забирати силою, захоплювати. || Привласнювати що-небудь, належне іншому.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. захвачувати — БРА́ТИ (часто із сл. з собою — нести, вести, везти з собою, до себе), ЗАБИРА́ТИ, ЗАХО́ПЛЮВАТИ, ПРИХО́ПЛЮВАТИ розм., ПРИХВА́ЧУВАТИ розм., ЗАХВА́ЧУВАТИ розм., ПІДХО́ПЛЮВАТИ розм. (брати з собою при нагоді, на всякий випадок, по дорозі і т. ін.). — Док.  Словник синонімів української мови
4. захвачувати — Захвачувати, -чую, -єш сов. в. захвати́ти, -чу, -тиш, гл. = захоплювати, захопити. Не хапайсь в пекло: може ще й син захватить. Ном. № 5599.  Словник української мови Грінченка