збентежитися
ЗБЕНТЕ́ЖЕНИЙ (який відчуває збентеження), ЗНІЯКОВІ́ЛИЙ, НІ́Я́КОВИЙ, ЗНІ́ЧЕНИЙ, СКОНФУ́ЖЕНИЙ розм., ЗМІ́ШАНИЙ рідко; ШОКО́ВАНИЙ. Місячними ночами збентежений до краю йшов (Юрко) далеко у поле, де над дорогою самотньо кривавіла горбата горобина (Ф. Малицький); Анна, спершись ліктями на стіл, листає якусь книгу.. Спиняюсь за два кроки від неї — нерішучий, зніяковілий (П. Колесник); Вся вона, мов зоряна розмова, мов пахучий вітер у траві, я ж такий сумний і ніяковий (В. Сосюра); До краю змішаний і засоромлений, Калинович сів у темнім куті.. і тільки збоку дивився на цю дівчину (І. Франко). — Пор. 1. збенте́ження, збенте́житися.
ЗБЕНТЕ́ЖИТИСЯ (прийти в стан замішання, зніяковіння), ЗНІЯКОВІ́ТИ, ЗНІ́ТИТИСЯ, ЗАМІША́ТИСЯ, ЗАМ'Я́ТИСЯ, ЗАСОРО́МИТИСЯ, СКОНФУ́ЗИТИСЯ розм., СТУШУВА́ТИСЯ розм., ЗМІША́ТИСЯ рідко. — Недок.: бенте́житися, ні́якові́ти, ні́титися, зні́чуватися, міша́тися рідко замина́тися, засоро́млюватися, конфу́зитися, тушува́тися, стушо́вуватися, шокува́тися. Марія одразу розгубилася і навіть збентежилась, побачивши на своєму порозі розгніваного Самійла (В. Кучер); Зніяковіла Віра, очі одвела, щоб не помітив, не розгадав по очах її таємниці (А. Шиян); Солуха, знічуючись від гадючої посмішки отця Миколая, налив йому келех (М. Стельмах); Йому стало ніяково; він замішався і не зразу відповів (І. Нечуй-Левицький); Під моїм допитливим поглядом майор трохи зам'явся, але свою думку закінчив (В. Логвиненко); З того, як змішалась Софія Петрівна, пояснюючи щось нісенітне, як затиснула Ліда уста, він догадався, що од нього щось криють (М. Коцюбинський). — Пор. розгуби́тися, соро́митися.
РОЗГУБИ́ТИСЯ (втратити спокій, рівновагу, рішучість від хвилювання, страху, сорому тощо), СПАНТЕЛИ́ЧИТИСЯ розм., СТЕРЯ́ТИСЯ розм., ЗВО́МПИТИ діал.; ОТОРОПІ́ТИ розм., СТОРОПІ́ТИ розм., ОТЕТЕРІ́ТИ розм., СТОРОПИ́ТИСЯ діал., СТЕТЕРІ́ТИ діал., ОТЕТЕНІ́ТИ діал., ОБАРАНІ́ТИ діал. — Недок.: розгу́блюватися, губи́тися, пантели́читися, теря́тися, во́мпити (вонпити), торопі́ти, тетері́ти. Той, хто в горах не розгубиться, не розгубиться ніде! (Ю. Шовкопляс); (Роман:) Та вже як чоловік спантеличиться, то помилка за помилку так і чіпляються!.. (М. Кропивницький); Пригнічені стерялися, обараніли (К. Гордієнко); Йон звомпив під поглядом жінки, якої він боявся (М. Коцюбинський); Побачивши Давида, дівчина оторопіла (М. Стельмах); Двері відчинила Аспазія. Глянула на струнку даму, одягнуту ніби й просто, але й до смаку, і сторопіла (П. Панч); У першу хвилину, коли тільки мигнула страшна догадка, що трапилося, — Юхим отетерів (І. Ле); Миня зробив страшні очі, кинув уперед руку з вистромленим, як револьвер, вказівним пальцем і сказав: — Пу! — Дем'ян стетерів (Л. Первомайський); А тут біжить Марійка. Побачила возик, а на ньому Лаврика, півника, торбинку, клуночки — й отетеніла (І. Вирган). — Пор. збенте́житися, соро́митися.
СОРО́МИТИСЯ (відчувати сором, незручність перед ким-небудь за когось, щось), СТИДИ́ТИСЯ, СТИДА́ТИСЯ розм., ЧЕРВОНІ́ТИ, СО́ВІСТИТИСЯ розм., СТРАМИ́ТИСЯ розм., СРАМИ́ТИСЯ заст., УСТИДА́ТИСЯ (ВСТИДА́ТИСЯ) розм., ВАРУВА́ТИСЯ розм., ГАНЬБИ́ТИСЯ діал. — Док.: засоро́митися, посоро́митися, постиди́тися, постида́тися, поганьби́тися. (Оленка:) Я ж тебе люблю, несамовито люблю, люблю й не соромлюсь говорити перед людьми (І. Нечуй-Левицький); Вона ніби не слухає, соромиться, відвертається; він хапає її за руку (Н. Кобринська); Твоїм буть братом не стиджуся (І. Котляревський); — А може, пішов би з нею? Щось пошептав би коло вуха.. — Роман знову червоніє, а Юрко з перебільшеною жалістю зітхає (М. Стельмах); Навіть не впійманий (у садку), ..я совістився глянути бабі Держикраїсі в очі (П. Загребельний); — Страмилися б видурювати в хлопця останнє, що є! (О. Гончар); — Я не встидаюсь сліз, пролитих стиха За молодих надій (Уляна Кравченко); Бачу, хоче щось оповістити і варується (Марко Вовчок). — Пор. збенте́житися, розгуби́тися.
ХВИЛЮВА́ТИСЯ (бути занепокоєним, відчувати тривогу, неспокій), НЕПОКОЇТИСЯ, ТРИВО́ЖИТИСЯ, ТУРБУВА́ТИСЯ, БЕНТЕ́ЖИТИСЯ, БАЛАМУ́ТИТИСЯ, НІ́ТИТИСЯ, КАЛАМУ́ТИТИСЯ розм., МОРДУВА́ТИСЯ підсил. розм., СУЯТИ́ТИСЯ діал., ЮРТУВА́ТИСЯ діал., БУ́РИТИСЯ діал.; ПОТРЯСА́ТИСЯ (надзвичайно сильно). — Док.: схвилюва́тися, розхвилюва́тися, стриво́житися, розтриво́житися, стурбува́тися, розтурбува́тися, збенте́житися, рознервува́тися, зворохо́битися діал. потрясти́ся. — Мамо! Ти тільки не хвилюйся. Гайдамаки! — Де? — обмерла мати (А. Головко); Радіостанція не мала повідомлень з аеростата. Друзі повітроплавців непокоїлись (М. Трублаїні); Він усе ще тривожився, чи море підступно не затопить котлован (А. Хижняк); (Прісцілла:) Як забарюся, не тривожся дуже, то буде значити, що зберемось деінде (Леся Українка); Він турбується про долю тих планів, що їх накреслили архітектори, про генеральну відбудову села (О. Вишня); — Нехай там бідний рекрут не бентежиться (І. Франко); Душа нітилася, а сталої думки так і не знаходив (І. Ле); Він уже не пам'ятав ні прикрощів, ні сварок, якими зранку каламутилася його душа (С. Журахович); Лежачи вночі на призьбі, вона довго не могла заснути, мордуючись усякими чудними думками (М. Коцюбинський); Не без того, щоб молодиці не помічали, як міниться лице Радивонові, набігають рішучі вирази, буриться душа (К. Гордієнко).
Словник синонімів української мови