звести
БУДУВА́ТИ (будівлі, споруди і т. ін.), СТРО́ЇТИ рідко; ЗВО́ДИТИ, СТА́ВИТИ, СТАНОВИ́ТИ розм., ВИВО́ДИТИ рідше (про те, що будується вгору); ПІДВО́ДИТИ, ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ), ПІДНОСИ́ТИ рідше (перев. із сл. мі́сто, сті́ни і т. ін.). — Док.: збудува́ти, побудува́ти, постро́їти, звести́, поста́вити, ви́вести, підвести́, підня́ти (підійня́ти), піднести́. Хата була чимала.. Ковбаненко будував її, дивлячись на хати в швейцарській колонії Шабі, що була недалеко од села в степу (І. Нечуй-Левицький); "..На зруб я продала Троянцям, Твоїм молельщикам, підданцям, Дубків і сосен строїть флот.." (І. Котляревський); Він стоїть на мурі, юний і прекрасний, і кладе цеглини, зводить дім новий (В. Сосюра); Жваво, з юнацькою енергією заходився Семен ставити хату (М. Коцюбинський); — Погорів я, мушу становити хату (Л. Яновська); А вся решта війська стала до роботи — виводила земляні вали (І. Кочерга); Ми вмієм працювать, творити, підводити нові міста (Р. Братунь); Всі поважають бабу: де хату підіймають.. — вже баба й там (Дніпрова Чайка). — Пор. 1. споруди́ти.
ВЕСТИ́ (спрямовувати рух кого-небудь, допомагати або примушувати йти куди-небудь), ПРОВА́ДИТИ, ПРОВОДЖА́ТИ, ПРОВО́ДИТИ, ПРИВО́ДИТИ (зі собою); ВВО́ДИТИ (УВО́ДИТИ), ЗАВО́ДИТИ, ВПРОВА́ДЖУВАТИ (УПРОВА́ДЖУВАТИ), ЗАПРОВА́ДЖУВАТИ (в межі чогось); ВИВО́ДИТИ, ВИПРОВА́ДЖУВАТИ, ВИПРОВОДЖА́ТИ (звідки-небудь, за межі чогось); ВІДВО́ДИТИ, ВІДПРОВА́ДЖУВАТИ (з одного місця в інше); ДОВО́ДИТИ, ДОПРОВА́ДЖУВАТИ (до певного місця); ПІДВО́ДИТИ (до кого-чого на незначній відстані); НАВО́ДИТИ (вказуючи шлях); ЗВО́ДИТИ (згори вниз або докупи); СПРОВА́ДЖУВАТИ (примушувати звідкись іти). — Док.: повести́, провести́, привести́, ввести́ (увести́), завести́, впрова́дити (упрова́дити), запрова́дити, ви́вести, ви́провадити, ви́проводити, відвести́, відпрова́дити, довести́, допрова́дити, підвести́, навести́, звести́, спрова́дити. За руку Амон бере її, веде У темну храмину (Т. Шевченко); Вони (конвоїри) вели його (полоненого) мовчки (Григорій Тютюнник); Ніхто не провадив дітей до костьолу (А. Крушельницький); Дівчинку провели в малесеньку кімнатку (О. Іваненко); Настав час проводити молодих у комору (Ю. Смолич); Привела мене пані до своєї господи (Марко Вовчок); Ніколає бере дівчину за руку, вводить у кімнату (М. Чабанівський); А там їх заводять у камери звичні (А. Малишко); Він рвучко схопив його за лікоть і не впровадив, а просто втягнув у свій кабінет (Н. Рибак); Він запровадив його до своєї фабрики (І. Франко); Данила під руки виводять на вулицю (М. Стельмах); В кімнаті з'являється сестра-жалібниця. Вона без церемоній випроваджує гостей (Ю. Яновський); Старий випроводжав нас за село (Марко Вовчок); — Я прошу відвести мене до місцевої влади (І. Ле); Потім він відпроваджував Стефанію додому (О. Маковей); Він таки.. довів мандрівників до свинцевого родовища (О. Донченко); Заарештованих сім панів з цукроварні Прокіп доручив повстанцям допровадити до Угринова (Ф. Малицький); Наряджають.. Олену, підводять то до одного, то до другого дзеркала (А. Шиян); Не жалійте зрадника, бо він ось небавом наведе своїх жовнірів (І. Нечуй-Левицький); Поштмейстер вхопив її попід пахви і звів з ослону додолу (І. Нечуй-Левицький); Й мене.. з ганьбою стали спроваджувати геть із саду, з танців, із весілля (Є. Гуцало). — Пор. 1. перево́дити, 1. супрово́джувати.
ЗАНАПАСТИ́ТИ (призвести до загибелі кого-небудь, до занепаду чогось, зробити нещасним чиєсь життя), ЗАГУБИ́ТИ, ПОГУБИ́ТИ, ЗНІ́ВЕЧИТИ, СПЛЮНДРУВА́ТИ, ЗВЕСТИ́, ЗГУБИ́ТИ, ДОКОНА́ТИ розм., ЗАПРОПАСТИ́ТИ розм., ЗБА́ВИТИ розм., УГРО́БИТИ (ВГРО́БИТИ) розм., ЗНАПАСТИ́ТИ рідко, СПА́КОСТИТИ рідко. — Недок.: занапаща́ти, губи́ти, ні́вечити, плюндрува́ти, зво́дити, запропаща́ти, збавля́ти, гро́бити. — Як угнівається (пан), то знічев'я людину не те, що упосліднить, а й занапастить навіки... (Марко Вовчок); Хто ж, як не він, отой дука прославлений, Сю сироту загубив? (П. Грабовський); (Терпилиха:) Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? (І. Котляревський); Скільки талантів, скільки ж то юних ентузіастів зім'яла на моїх очах, знівечила й передчасно загнала в сиру матінку-землю жорстока і безглузда.. дійсність! (П. Козланюк); Вася потихеньку оповідав: — Комар по жадобі й батька рідного згубив, і брата в могилу загнав (О. Ковінька); — Нехай же так важко тобі, як ти знапастив мене! — Тебе і себе, дівчино (Марко Вовчок); Обох зразу облягло несказанне зло. Зло на себе, що так спакощене молоде життя, зло на людей, що допомогли його спакостити (Панас Мирний). — Пор. 1. ни́щити.
З'Є́ДНУВАТИ (об'єднувати одну з одною якимсь способом окремі частини — деталі, кінці і т. ін.), СПОЛУЧА́ТИ, СПОЛУ́ЧУВАТИ рідше, ЄДНА́ТИ, ЗЛУЧА́ТИ рідко; СХО́ПЛЮВАТИ, ПРИХО́ПЛЮВАТИ (перев. швидко або тимчасово); ЗЧІ́ПЛЮВАТИ, ЗЧЛЕНО́ВУВАТИ техн. (деталі, секції і т. ін.); ЗРО́ЩУВАТИ, ЗЛЮТО́ВУВАТИ (перев. зварюванням); ЗВО́ДИТИ, ЗМИКА́ТИ, СТУЛЯ́ТИ, СТУ́ЛЮВАТИ, ТУЛИ́ТИ (кінці чого-небудь); СКРІ́ПЛЮВАТИ, СКРІПЛЯ́ТИ, КРІПИ́ТИ техн. (закріплюючи чимось). — Док.: з'єдна́ти, сполучи́ти, злучи́ти, схопи́ти, прихопи́ти, зчепи́ти, зчленува́ти, зрости́ти, злютува́ти, звести́, зімкну́ти, стули́ти, скріпи́ти. З'єднавши (кінці кабеля), пускається назад.. Він почуває задоволення від того, що полагодив кабель (О. Гончар); Амфіон.. умощує те каміння, сполучує його і виводить мур (Леся Українка); Кінці хреста злучає широкий обід (М. Коцюбинський); Схопив на живу нитку (М. Номис); Ми заходилися її (котушку кабелю) перемотувати, уважно вишукуючи пошкодження і зрощуючи кінці (Н. Тихий); Вони приганяють і скріплюють останні кругляки (М. Стельмах).
НАКЛИ́КАТИ що на кого-що (своїми діями або словами викликати, спричинити що-небудь неприємне, небажане), СПРОВА́ДИТИ, ЗВЕСТИ́ рідше, НАВОЛОКТИ́ розм.; НАВІЩУВА́ТИ розм., НАПРОРОКУВА́ТИ розм., НАПРОРО́ЧИТИ розм. (кому що, рідше — кого; наперед сказавши, подумавши і т. ін. про щось небажане, нібито спричинити його появу); НАКРЯ́КАТИ розм., НАКА́РКАТИ розм. (що, чого; про ворону — крякаючи, спричинити, за народним повір'ям, якесь нещастя; взагалі накликати щось неприємне); ПРИТУЖИ́ТИ що, кого, фольк. (за народним повір'ям, надмірною тугою накликати на себе нещастя або викликати появу небіжчика). — Недок.: наклика́ти, спрова́джувати, зво́дити, наволіка́ти, приту́жувати. Я сказав се не для того, щоб накликати щось злого (І. Франко); Іліє загадково посміхнувся і цим знову накликав гнів на себе (М. Чабанівський); (Ізоген:) Він кари не боїться. Нам не страшно, що він погром на християн спровадить (Леся Українка); — Гляди ж, шануйся! Не зводь напасті на себе! (Марко Вовчок); — Ми не повинні осторонь стояти, коли на нашу організацію таку пляму наволікають (А. Хижняк); Бач, чого той сон навіщував! (Панас Мирний); — Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! Ми молили собі у Господа хлопчика (О. Стороженко); — А ти не кряч зараз галкою! — сказав Гриб хмарно. — А то, чого доброго, й дійсно накрячеш біду (П. Козланюк); Вона (ворона) повернулася з дуба тільки ввечері і накаркала такого дощу й грому, що погноїла все сіно (О. Довженко); — З таким тужливим поглядом на себе й справді можна собі притужить лихо, як притужують молодиці померших чоловіків, коли цьому правда (І. Нечуй-Левицький). — Пор. навро́чити.
НИ́ЩИТИ (припиняти існування кого-, чого-небудь), ЗНИ́ЩУВАТИ, ЛІКВІДО́ВУВАТИ (ЛІКВІДУВА́ТИ) (позбуватися, усувати); РУЙНУВА́ТИ (поступово розладнуючи); ВИНИ́ЩУВАТИ (усіх, усе або багатьох, багато); ВИВО́ДИТИ, ПЕРЕВО́ДИТИ рідше, ЗВО́ДИТИ розм. (тварин, комах, рослини); ПОБИВА́ТИ (про град, мороз тощо — рослини, посіви). — Док.: зни́щити, ліквідува́ти (зліквідува́ти), зруйнува́ти, ви́нищити, ви́вести, перевести́, звести́, поби́ти. Лазар кидавсь по хаті.. і нищив все, що попадало в руки (М. Коцюбинський); Пташки знищують комах-шкідників (О. Копиленко); Ліквідувати злочинність у місті; Можна ретельно дотримуватись канонічної форми, можна по-різному порушувати її, можна й зовсім руйнувати... (М. Рильський); Завдання полягало в тому, щоб відрізати білі війська від перешийків, оточити й винищити їх (О. Гончар); — Поки що я хочу тільки одного: щоб ти.. повбивав усіх вовків, які мені худобу переводять (М. Стельмах); — Ну, а чи не прийме Клим?.. — Ох, братику! Теля я (Вовк) в нього звів! (Л. Глібов). — Пор. занапасти́ти, 1. руйнува́ти.
ОБ'Є́ДНУВАТИ (утворювати щось ціле, збираючи разом які-небудь окремі одиниці, елементи), З'ЄДНУВАТИ, ЗЛИВА́ТИ, ЗВО́ДИТИ, ІНТЕГРУВА́ТИ книжн. — Док.: об'єдна́ти, з'єдна́ти, зли́ти, звести. "Київ — мати міст руських..." Так, судилося йому об'єднати в єдину державу східнослов'янські племена (з журналу); Зовсім непомітно, а вже відчувалось, що надходить час з'єднувати землі (С. Чорнобривець); Шум весіннього вітру злив усі звуки в одне протягле гудіння (Л. Первомайський); Незабаром почалося й межування: панські землі докупи зводили (Панас Мирний); Суспільствознавство інтегрує суспільні науки.
ПІДВО́ДИТИ (допомагати встати комусь або примушувати зробити це); ЗВО́ДИТИ (ІЗВО́ДИТИ рідко), ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ). — Док.: підвести́, звести́ (ізвести́), підня́ти (підійня́ти). Увіходять рабині, беруть її попід руки, підводять (Леся Українка); Огоньков біжить за ними, скрикує: "Ой!" — і падає, Чумаченко зводить його (Григорій Тютюнник); — Та годі ж, годі, угамуйся! — казала їй Явдоха і підняла її з долу та й посадила на лавці (Г. Квітка-Основ'яненко).
ПІДНІМА́ТИ (переміщати знизу вгору, на вище місце, на вищий рівень), ПІДІЙМА́ТИ, ПІДНО́СИТИ, ПІДВО́ДИТИ, ЗВО́ДИТИ (ІЗВО́ДИТИ рідко), ЗДІЙМА́ТИ, ЗНІМА́ТИ (ІЗНІМА́ТИ рідко), ЗНО́СИТИ розм.; ПІДТЯГА́ТИ (ПІДТЯ́ГУВАТИ), ВИТЯГА́ТИ (ВИТЯ́ГУВАТИ), ПІДВА́ЖУВАТИ (застосовуючи силу); ЗАВДАВА́ТИ розм. (тягар, ношу на плечі, спину); ВИВА́ЖУВАТИ (ВИВАЖА́ТИ) розм. (за допомогою важеля, підойми). — Док.: підня́ти, підійня́ти, піднести́, підвести́, звести́ (ізвести́), здійня́ти, зня́ти (ізня́ти), знести́, підтягну́ти (підтягти́), ви́тягнути (ви́тягти), підва́жити, завда́ти, ви́важити. Думка її повернулась до листа. Марта підняла його й роздивлялась, не читаючи (В. Підмогильний); Я на гору круту крем'яную Буду камінь важкий підіймать (Леся Українка); Звелася длань Господня і кетяг піднесла, де зорі Великодні — ні ліку, ні числа (В. Стус); З останньої сили Марія підвела хрест, поставила його вертикально (В. Яворівський); Маршалківська сторожа повільно зводила міст (З. Тулуб); Там людина гірше скотини, там брат на брата здіймає ніж (М. Коцюбинський); Скільки-то разів йому снилося, що зніма його щось у воздухи з птицями, що падає він і розбивається (Марко Вовчок); Шаблю на друга зніс побратим (А. Малишко); Опришка підтягають зашморгом на кільканадцять цалів понад землю (Лесь Мартович); Македон пішов з дідом до криниці, витягнув відро води (А. Шиян); Вночі вони підважили камінь, і Дорофтей спустився в пивницю (казка); Поцілуйко стягує з воза мішок з мукою, завдає собі на плечі (М. Стельмах).
ПІДНІМА́ТИ (про очі, голову, руки тощо — переміщаючи із звичайного або нижчого положення, спрямовувати догори), ПІДІЙМА́ТИ, ПІДНО́СИТИ, ПІДВО́ДИТИ, ЗВО́ДИТИ (ІЗВО́ДИТИ рідко), ЗДІЙМА́ТИ, ЗНІМА́ТИ (ІЗНІМА́ТИ рідко), ЗНО́СИТИ розм. — Док.: підня́ти, підійня́ти, піднести́, підвести́, звести́ (ізвести́), здійня́ти, зня́ти (ізня́ти), знести́. Лукерка не піднімала на парубка очей (Григорій Тютюнник); Кінь спинається дрижачою ногою з брудного кювета і важко підіймає свою лебедину шию (О. Гончар); Досить трохи вище піднести голову, щоб побачити вільний простір і вищі цінності (Є. Сверстюк); Хтось сів за моїм столиком, але я не підвів голови (Є. Гуцало); Парубки обсіли кружалом її хату; інші гомонять, а декотрі понурі сидять і голів не зводять (Марко Вовчок); Достав запорожець із-за халяви ножаку і показує Сомкові. Той ізвів до неба очі, охрестивсь (П. Куліш); Він щось говорив до юрби. Здіймав руки до неба, простягав до людей (М. Коцюбинський); Поволі випростував (Дем'ян) зігнутий перед князем стан, знімав догори голову (І. Ле); До сонця морду зносить (пес) (І. Франко).
ПЕРЕВО́ДИТИ на кого-що і без додатка (змінювати об'єкт розмови), ЗВО́ДИТИ, ЗВЕРТА́ТИ, ВЕРНУ́ТИ на когощо, до чого (спрямовувати розмову в бажаному напрямі). — Док.: перевести, звести́, зверну́ти. Довгенько ще вони стояли, судачили, рахували, поки не перевели розмову на врожаї, на посіви (Панас Мирний); Я втрутився в розмову, щоб звести її знов на колектив (І. Ле); Він говорив з нею лагідно, підшукуючи делікатних виразів, звертаючи мову на буденні теми (В. Гжицький); — Ти тільки послухай, до чого він верне (О. Гончар).
СПОКУША́ТИ (домагатися інтимних стосунків з жінкою, дівчиною без серйозних намірів, даючи нещирі обіцянки), ЗВО́ДИТИ, ЗМА́НЮВАТИ, ДУРИ́ТИ, ОБДУ́РЮВАТИ, ОБМА́НЮВАТИ, ПІДМА́НЮВАТИ розм., ПІДДУ́РЮВАТИ розм. — Док.: спокуси́ти, звести́, змани́ти, обдури́ти, обману́ти, обмани́ти розм. підману́ти, підмани́ти, піддури́ти. Вона деякий час секретарювала в сільраді, де її і спокусив місцевий завклубу (О. Гончар); (Анна:) Коли ви зводили дівчат і крали жінок від чоловіків, то не дивно, що вам траплялося втікати з ними (Леся Українка); (Палажка:) На кого всі надії складала, той обдурив, кинувши одну між чужими людьми з малою дитиною (Панас Мирний); — Що ж, — каже, — хоч і обманув, та не посміявся (Г. Квітка-Основ'яненко); І ті були там лигоманці, Піддурювали що дівок, .. Що будуть сватать їх, брехали, Підманювали, улещали (І. Котляревський).
СПОРУДИ́ТИ (зробити якусь споруду, збудувати що-небудь, перев. великих розмірів або складне), ВИ́БУДУВАТИ, ВИ́ВЕСТИ, ВИ́ГНАТИ, ЗВЕСТИ́, ВИ́БЕХКАТИ розм., ДВИГОНУ́ТИ розм., ВІДБУ́ХАТИ фам. — Недок.: спору́джувати, вибудо́вувати, виво́дити, виганя́ти, зво́дити. А в Миргороді мітинг велелюдний Біля підніжжя пам'ятника того, Що спорудив поетові народ (М. Рильський); Споруджувати систему укріплень; Цар звелів.. наробити цегли та вибудувати з неї палати (А. Кримський); І раб копає землю, теше камінь.., виводить мури (Леся Українка); — Яке вибехкали! Просто не впізнаю Очеретянки (М. Чабанівський); Од вулиці тин новий і дощані нові ворота.. Це хтось двигонув собі, так двигонув! (А. Головко). — Пор. 1. будува́ти.
Словник синонімів української мови