зволікати

ЗВОЛІКА́ТИ з чим і без додатка (повільно робити що-небудь, не поспішати з чимось), ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ЗАТЯ́ГУВАТИ що, з чим і без додатка, БАРИ́ТИСЯ з чим і без додатка, ЗВОЛІКА́ТИСЯ розм., ПРОВОЛІКА́ТИ що і без додатка, розм., МАРУ́ДИТИ розм., М'Я́ТИСЯ розм., МНИ́ХАТИСЯ діал., зневажл., ЧУ́ХАТИСЯ фам. Данило зволікав. Щоранку вирішував їхати цього дня, потім відкладав знову (О. Копиленко); — Льошко, або ти все зараз розкажеш, або ми підемо додому, — невдоволено буркнув нетерпеливий Данько. — Чого тягнеш? (Ю. Мокрієв); (Ромодан:) Не затягуйте з документацією, щоб до зими почати будівництво заводу (О. Корнійчук); Прийшли вони до палацу Самойловичів, викликали на ґанок.. самого барона. Довго зволікався, а все ж вийшов бундючний барон (Є. Кротевич); Кожний день, кожна ніч зближала його до страшного дня, не можна було проволікати, відтягнути (Н. Кобринська); — Що се ви тут мнетесь? Чого вікон не одчиняєте? (Панас Мирний); — Прошу, пане гетьмане, це ще не все. — А чого ти мнихаєшся? (П. Панч); (Дудар:) Зараз же до нього. Понятих бери, не чухайся (І. Микитенко).

ЗГРІБА́ТИ (гребучи, збирати докупи, в одне місце), ГРЕБТИ́, ГОРНУ́ТИ, ЗГОРТА́ТИ, ГРОМА́ДИТИ, ЗГРОМА́ДЖУВАТИ, ЗАГРІБА́ТИ, ЗВОЛІКА́ТИ, ЗАГРОМА́ДЖУВАТИ рідко. — Док.: згребти́, згорну́ти, згрома́дити, загребти́, зволокти́, зволочи́ти, загрома́дити. Чоловік у кирзових чоботях, кожушку-безрукавці, в солдатській шапці згрібав граблями в молоденькому садочку сухе бадилля, поруділе вишневе та яблуневе листя (В. Козаченко); Христина.. завзято почала горнути висохле, аж крихке сіно (М. Стельмах); Він вимів кімнату, але сміття згорнув на купу й лишив у однім закутку (О. Кобилянська); Він громадив граблями суху траву коло липи, в'язав її в оберемки і щільно ставив їх до стін (П. Козланюк); Їй не було гірше роботи згромаджувати кістрицю, — мокра, колюча, вона і помаже її всю, і руки поколе, і ноги подряпа (Панас Мирний); Іржаве листя каштанів опало на вигорілу траву, і його не загрібали (В. Кучер); Тільки-но розмінували поле, а вже Катерина та її подруги боронами, граблями зволікали бур'яни, випалювали, очищали поле для тракторів (К. Гордієнко). — Пор. 1. нагорта́ти.

Значення в інших словниках

1. зволікати — зволіка́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. зволікати — 1. (кого, що). Стягувати, збирати в одне, скидати з кого-небудь щось і т. ін. То вся троянськая станиця Взялася мертвих зволікать (І. Котляревський). 2. (з чим, що і без додатка).  Літературне слововживання
3. зволікати — Стягати, згрібати; (на гору) тягти; П. не поспішати, баритися, гаятися, воловодити; (справу) марудити, відкладати, затримувати, затягати; (час) МАРНУВАТИ, гаяти.  Словник синонімів Караванського
4. зволікати — див. баритися  Словник синонімів Вусика
5. зволікати — [звол'ікатие] -айу, -айеиш  Орфоепічний словник української мови
6. зволікати — -аю, -аєш, недок., зволокти і зволочити, -лочу, -лочиш; мин. ч. зволік, -локла, -локло; док. 1》 перех. Волочачи, тягнучи, збирати в одне місце. || Збираючи докупи, зосереджувати, зводити в одному місці кого-, що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. зволікати — ЗВОЛІКА́ТИ², а́ю, а́єш, недок. 1. Повільно що-небудь робити; не поспішати з чимось. [Журейко:] То що ж робить? Не можна зволікати. Мабуть, мене побачили в саду (І. Кочерга); Данило зволікав. Щоранку вирішував їхати цього дня, потім відкладав знову (О.  Словник української мови у 20 томах
8. зволікати — Зволіка́ти, -ка́ю, -ка́єш, -ка́є  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. зволікати — ЗВОЛІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗВОЛОКТИ́ і ЗВОЛОЧИ́ТИ, лочу́, ло́чеш; мин. ч. зволі́к, локла́, ло́; док. 1. перех. Волочачи, тягнучи, збирати водне місце.  Словник української мови в 11 томах
10. зволікати — Зволіка́ти, -ка́ю, -єш сов. в. зволокти, -лочу, -че́ш, гл. Стягивать, стянуть, совлекать, совлечь. Зволік дошки ув їдне місце.  Словник української мови Грінченка