злодіяння

ЗЛО́ЧИН (суспільно небезпечна дія, що чинить, заподіює зло людям), ЗЛОЧИ́НСТВО, ЗЛОДІЯ́ННЯ книжн., ПЕРЕ́СТУП заст.; КРИМІНА́Л розм., КРИМІНА́ЛЬЩИНА розм., ГОЛО́ВНИЦТВО діал. (карний злочин). — Нема в злочині геройства. Є тільки сором і ганьба (О. Гончар); Ми перезирнулись із Карпом і одвели один від одного погляди, наче вчинили яке злочинство (О. Досвітній); Злодіяння фашистів не давали йому спокою ні вдень, ні вночі (О. Довженко); Ліпше самому тримати коло себе дурнуватого лаяльника, аніж ждати, поки прийде розумний і вкаже всім на твої справжні згрішення й переступи (П. Загребельний); — Надто ганебно це — виправдуватися, не відчуваючи за собою ніякого криміналу (Ю. Шовкопляс).

Значення в інших словниках

1. злодіяння — злодія́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. злодіяння — кн., у. чорні <�криваві> діла, душогубство, лиходійство; п! ЗЛОЧИН.  Словник синонімів Караванського
3. злодіяння — -я, с., книжн. Заподіяння зла кому-небудь; злочин.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. злодіяння — Злочин  Словник чужослів Павло Штепа
5. злодіяння — ЗЛОДІЯ́ННЯ, я, с., книжн. Заподіяння зла кому-небудь; злочин. Не сплять уночі вороги. Мов сови, вони бояться світлого дня і всі свої підлі злодіяння творять уночі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 359); Народи Європи не забули і не забудуть фашистських злодіянь (Ком. Укр., 5, 1966, 38).  Словник української мови в 11 томах