кородитися
КО́РЧИТИСЯ (вигинатися в корчах, зводитися від судоми), ЗВИВА́ТИСЯ, СУДО́МИТИСЯ, КОРО́ДИ́ТИСЯ розм., ПРУЧА́ТИСЯ розм. — Док.: ско́рчитися, поко́рчитися, зви́тися, зви́нутися (ізви́нутися) діал. зсудо́митися. Безталанні мученики корчились, побивались, а жовніри черпали окріп і все поливали їх зверху од ніг до голови (І. Нечуй-Левицький); Стогнучи, звивається на землі невідомий (М. Стельмах); Сіре від пороху обличчя йому зсудомилось (П. Панч); Його рана була дуже незначною. Та все ж шкрябнуло, пруга наварило, й кородиться рука від того болю (І. Ле); Звернулося (дитя) і впало.. Б'є ніжками, дуже пручається і поволеньки синіє (В. Стефаник). — Пор. 4. би́тися, бо́рсатися.
СКА́РЖИТИСЯ (висловлювати невдоволення з приводу неприємностей, болю, горя, чиєїсь поведінки і т. ін.), НАРІКА́ТИ, РЕ́МСТВУВАТИ, ЖАЛІ́ТИСЯ, БІ́ДКАТИСЯ, ПЛА́КАТИ підсил., СТОГНА́ТИ підсил., ПЛА́КАТИСЯ підсил. розм., СКИ́ГЛИТИ розм., СКІ́МЛИТИ розм., НУ́ДИТИ розм., НИ́ТИ розм. (набридливо скаржитися); КВО́ЛИТИСЯ розм., КОРО́ДИ́ТИСЯ розм., ЖА́ЛУВАТИСЯ розм., ЖАЛКУВА́ТИСЯ діал., ПРИСКА́РЖУВАТИ розм. заст., МАРИКУВА́ТИ діал., ПАДКУВА́ТИ діал., ПА́ДЬКАТИ діал., ПА́ДЬКАТИСЯ діал. (скаржитися на біль, утому). — Док.: поска́ржитися, наска́ржитися, поре́мствувати, пожалі́тися, нажалі́тися, зажалі́тися, пожа́луватися, приска́ржити. Люди звикли скаржитися на труднощі тих часів, у які їм випало жити (П. Загребельний); Люди почали вже нарікати на голову, що він розганяє вечорниці (І. Нечуй-Левицький); Не ремствувала (Оксана) й на Олексія, дарма що відцурався від неї, що покинув самотню (Л. Яновська); Наталя жалілася йому, що вся челядь її не любить, зовуть приблудою (С. Васильченко); — Ну, і згляньтеся, людонькове, скільки ті шельми наробили мені шкоди! — бідкався господар (І. Франко); (Килина:) Я розбудила матір і почала з нею сваритись, плакалась на неї, нарікала (М. Коцюбинський); Таке обличчя помучене та посмучене, дарма що вона не прискаржує нічого й сама з ними разом всміхається (Марко Вовчок); Опісля ніхто не чув, щоби за поділ вітцівщини марикували (брати) один на одного (І. Франко); (Рипнюк:) Догану записали... І вам догану... (Курінний:) Не скигли. Ще не з такого становища виходили (М. Зарудний); Вже навіть говорити було ні про що — подій не було, а скімлити про одне й те ж — про голод та кару Божу — не вистачало сили й бажання (Ю. Збанацький); — А випито скільки? А поїдено.. А воно ж, мабуть, і ревізія буде! — нудив комірник (Остап Вишня); Плакала ти плакала, нила, сумувала (Я. Щоголів); — Ох, як я наморилася, — кволилася Пріська (Панас Мирний).
УПИРА́ТИСЯ (ВПИРА́ТИСЯ) (виявляти упертість, уперто не робити чогось, наполягати на своєму), ОПИРА́ТИСЯ, ОПИНА́ТИСЯ, ЗАТИНА́ТИСЯ, ПРУЧА́ТИСЯ, НОРОВИ́ТИСЯ розм., КОМИЗИТИСЯ розм., ЄРЕПЕ́НИТИСЯ розм., КОРО́ДИ́ТИСЯ розм., ЛАМА́ТИСЯ розм., КОЦЮ́БИТИСЯ фам., ОТЯГА́ТИСЯ (ОТЯ́ГУВАТИСЯ) діал., БАСКАЛИ́ЧИТИСЯ діал., КОБЕНИ́ТИСЯ діал. — Док.: упе́ртися (впе́ртися), опе́ртися, затя́тися, затнутися, знорови́тися, закомизитися, заєрепе́нитися, забаскали́читися, наповра́титися діал. Асик упирався, як залиганий бичок, але йшов слідом (Ю. Збанацький); Стефан здвигав раменами, перечив мовчки головою, опирався спокусі (С. Ковалів); Ще й комизиться! Ще й опинається! (І. Нечуй-Левицький); Уляна затялася, що не поїде без Катрі (В. Кучер); — Це твоя кімната. Перевозь і родину, — мовила Груня. — І не пручайся (Я. Баш); — От і не відчеплюся, ніяк не відчеплюся, — нахабніє голос Гервасія. — Чого ще тобі комизитись? (М. Стельмах); — Ти не єрепенься, хлопче! Ми з тобою, здається, з першого дня умовились: слухати мене, як батька (І. Цюпа); (Тетяна:) Та нуте лиш перестаньте кородиться; випийте кубочок меду (І. Котляревський); — Ну-ну, чого б я ото коцюбився? (Ю. Шовкопляс); — Ні, йдіть ви, куме Семене, — отягався Сафат,.. бо боявся бога Стрибога (Ю. Мартич); — То ти вже приходь, Прохоровичу, перестань ото кобениться (І. Ле); — Як не збивав (бабу — їхати до сестри) — нічого не вийшло. Наповратилась, і хоч ти їй що (С. Олійник).
Словник синонімів української мови