косуля

КОЗУ́ЛЯ (КОСУ́ЛЯ) (дика коза), СА́РНА (СЕ́РНА). В Карпатських і Кримських горах можна зустріти благородних оленів, диких кабанів, козулю, куницю (І. Цюпа); Тендітні, полохливі косулі, прекрасні, як статуетки, на мить завмерли на тлі озимини (з газети); В бору плодились кабани, Ведмідь і сарна прудконога (Я. Щоголів); Десь з гущавини продерлась серна й ніби покотилась вздовж гори (І. Нечуй-Левицький).

Значення в інших словниках

1. косуля — косу́ля 1 іменник жіночого роду соха арх. косу́ля 2 іменник жіночого роду, істота козуля  Орфографічний словник української мови
2. косуля — I -і, ж., с. г., заст. Вид сохи; плужниця. II див. козуля.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. косуля — КОСУ́ЛЯ¹, і, ж., заст. Вид сохи (у 2 знач.). Еволюція сохи закінчилася косулею, що мала три плужних частини: леміш, полицю та відріз (з наук. літ.). КОСУ́ЛЯ² див. козу́ля.  Словник української мови у 20 томах
4. косуля — КОСУ́ЛЯ¹, і, ж., с. г., заст. Вид сохи; плужниця. До революції застосовувались [у рільництві] примітивні знаряддя — сохи, косулі, дерев’яні плуги й борони (Колг. Укр., 11, 1957, 8). КОСУ́ЛЯ² див. козу́ля.  Словник української мови в 11 томах