ложити

КЛА́СТИ (поміщати, розміщувати перев. у лежачому положенні), ЛОЖИ́ТИ рідко, ПОКЛАДА́ТИ заст.; СКЛАДА́ТИ, УКЛАДА́ТИ (ВКЛАДА́ТИ) (у певному порядку, в одному місці); ПІДКЛАДА́ТИ (додатково, ще трохи). — Док.: покла́сти, положи́ти, скла́сти, укла́сти (вкла́сти), підкла́сти. Снопи на воза клав Данько, Левко з Дусею подавали (О. Гончар); Витягли Федора з гузиря, положили на рядно і почали трусити (Панас Мирний); Стали її на ніч покладати, і кожухом укривати, і водою напувати... (Г. Квітка-Основ'яненко); Левко і Марія на самому краю лану закінчували складати копи. Левко укладав останні снопи (І. Цюпа); Треба раз у раз підкладати у вогнище хмиз, щоб воно не погасло (О. Донченко). — Пор. 1. поміща́ти.

Значення в інших словниках

1. ложити — ложи́ти дієслово недоконаного виду класти розм.  Орфографічний словник української мови
2. ложити — (на кого? що?), -жу, -жиш, недок., вульг. Відверто ігнорувати. Мені казали, шо ти маєш силу, але той, кого ти хочеш випустити, на тебе ложив... (Л. Дереш).  Словник сучасного українського сленгу
3. ложити — ЛОЖИ́ТИ, ложу́, ло́жиш, недок., розм. Те саме, що кла́сти 1, 2. Ввечері плете [Іван] рукавиці, бавиться з дітками.., спати їх ложить (Мирний, І, 1949, 210).  Словник української мови в 11 томах
4. ложити — Ложи́ти, -жу, -жиш гл. Класть. Батько цілує хліб і ложить на столі. Грин. III. 423. Діток спати ложити. Мир. ХРВ. 126. Котре дерево усохле, то не можна його ложити, шоб сад не всихав. Чуб. І. 77. Я за свиту карбованця ложу. Мир. ХРВ. 195.  Словник української мови Грінченка