наголос

НА́ГОЛОС (виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону; знак, яким це виділення позначається на письмі), АКЦЕ́НТ лінгв.

НА́ГОЛОС на чому (посилення голосу або підвищення тону у вимові певного слова, звука і т. ін. для показу його важливості; увиразнення, висунення на перший план найважливіших і найістотніших моментів у промові, тексті тощо), АКЦЕ́НТ, ПРИ́ТИСК, НА́ТИСК розм.; НАГОЛО́ШЕННЯ, НАГОЛО́ШУВАННЯ, АКЦЕНТУВА́ННЯ на чому, чого, ВИ́ДІЛЕННЯ чого, ПІДКРЕ́СЛЕННЯ чого (зосередження уваги на чому-небудь важливому). — Мої бійці, — він зробив наголос на слові "мої", виходило так, що вони існують лише для того, щоб охороняти його персону, — народ стріляний (Григорій Тютюнник); В даному пакті статуту наголос.. зроблено на підкресленні користування українською мовою (В. Еллан); Спеціально кольористичних акцентів нема зовсім, а проте цілість — український весняний вечір (Т. Шевченка) — встає перед нашою уявою з усіма своїми кольорами, контурами (І. Франко); Говорячи, Андрій Петрович без притиску, але якось чудно наголошував то те, то те слово, буцімто в мові його був ще й інший сенс (Ю. Шовкопляс); Режисер допомагає акторам звільнятися від звичних штампів, сміливим акцентуванням на головному в п'єсі.. він різко знімає марево сентименталізму (Ю. Мартич); Виділення основних положень статті.

Значення в інших словниках

1. наголос — (сильніше наголошення чого-небудь) наголошування, акцент, акцентування.  Словник синонімів Полюги
2. наголос — на́голос іменник чоловічого роду наго́лос прислівник голосно незмінювана словникова одиниця діал.  Орфографічний словник української мови
3. наголос — У стилістиці засіб підкреслення відтінків думки, намірів мовця, створення відповідних ефектів, може бути кількох різновидів: логічний, емоційний, афективний, інтенсивний, патетичний, риторичний, фразовий.  Словник стилістичних термінів
4. наголос — див. акцент  Словник синонімів Вусика
5. наголос — [наголос] -су, м. (на) -с'і, мн. -сие, -с'іў  Орфоепічний словник української мови
6. наголос — I наг`олосприсл., діал. Голосно, гучно. || Уголос. II н`аголос-у, ч. 1》 Вирізнення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону. || Вирізнення голосом слова в реченні для підкреслення його логічного значення.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. наголос — НАГО́ЛОС, присл., діал. Голосно, гучно. Далі ставали вони [паничі] сміливішими та реготались уже наголос, незважаючи на Гната (М. Коцюбинський); Небагато хибувало до того, щоб наголос був не розплакався [Петрик] (Марко Черемшина); // Уголос.  Словник української мови у 20 томах
8. наголос — • наголос , акцент — виділення у мовленні певної одиниці з послідовності однорід. одиниць різними фонет. засобами. Розрізняють Н. словесний (виділення складу в слові), синтагм.  Українська літературна енциклопедія
9. наголос — Виділення у мовленні складу в слові або слова у словосполученні за допомогою фонетичних засобів (інтонації чи тривалості звучання); в укр. мові динамічний, рухомий.  Універсальний словник-енциклопедія
10. наголос — роби́ти на́голос на чому. Зосереджувати увагу на чому-небудь, виділяти щось як головне серед інших, другорядних ознак; надавати перевагу чомусь. Отже, навчання з шести років..  Фразеологічний словник української мови
11. наголос — На́голос, -су, -сові; -лоси, -сів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
12. наголос — НА́ГОЛОС, у, ч. 1. Виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону. Роль наголосу в фонетичній системі кожної мови, в усій звуковій організації її, винятково велика (Курс сучасної укр. літ.  Словник української мови в 11 томах
13. наголос — Наголос, -су м. Удареніе. Желех. Наголос положити. Поставить удареніе.  Словник української мови Грінченка