найменувати

НАЗВА́ТИ (дати кому-, чому-небудь назву, ім'я), НАЙМЕНУВА́ТИ, ПРОЗВА́ТИ розм., НАРЕКТИ́ заст., уроч., поет., ПОЙМЕНУВА́ТИ заст.; ОХРЕСТИ́ТИ (дати комусь ім'я під час обряду хрещення; розм. — дати кому-, чому-небудь назву взагалі). — Недок.: назива́ти, прозива́ти, наріка́ти, охре́щувати. Та ввечері й охрестили, і Марком назвали (Т. Шевченко); — Пана Стьопу наші партизани найменували поміж себе старшим, хоча літами він був, кажуть, юнак юнаком (О. Гончар); З гір аж до моря уступи сягають, Люди прозвали їх "Чортові сходи" (Леся Українка); — Село своє нарекли (турбаївці) Чаплинкою на пам'ять про тих чаплів, що першими зустрілися їм у степу (О. Гончар); Одначе днями на Вертуна находив "сказ", як охрестив цей стан Галай (В. Підмогильний).

Значення в інших словниках

1. найменувати — найменува́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. найменувати — -ую, -уєш, найменовувати, -ую, -уєш, недок., док., перех. Дати кому-, чому-небудь назву, найменування; назвати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. найменувати — НАЙМЕНУВА́ТИ див. наймено́вувати.  Словник української мови у 20 томах
4. найменувати — НАЙМЕНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Дати кому-, чому-небудь назву, найменування; назвати. — Пана Стьопу наші партизани найменували поміж себе старшим, хоча літами він був, кажуть, юнак юнаком (Гончар, III, 1959, 321)...  Словник української мови в 11 томах
5. найменувати — Найменува́ти, -ну́ю, -єш гл. 1) Наименовать, назвать. 2) Назначить.  Словник української мови Грінченка