наостанці
ВОСТА́ННЄ (останній раз), НАОСТА́НКУ, НАОСТА́НОК, НАОСТА́НЦІ, НАОСТА́ННЄ рідше, УВОСТА́ННЄ рідше. За день до мого од'їзду я востаннє похапцем передивлявся свої книжки (С. Васильченко); Здригнулися наостанку губи, безпорадно ловлячи повітря (З. Тулуб); І наостанок Хочу я сказати, Вершинам посилаючи уклін: Благословенна сонцем Ваша мати, Благословен трудами її син (М. Нагнибіда); Каганець почадів, кілька разів наостаннє блимнув і погас (П. Кочура).
НАПРИ́КІНЦІ́ (після всього, у кінці всього), НАОСТА́НКУ, НАОСТА́НОК, НАОСТА́НЦІ розм. рідше, ПІД КІНЕ́ЦЬ, НАСА́МКІНЕЦЬ, НАПОСЛІ́ДКУ розм. рідше, НАПОСЛІ́ДОК розм. рідше. — І взагалі, хлопче, — звернувся (дядько) наприкінці до небожа. — Ходи до мене частіш (А. Головко); — Старий давно вже не бачив онучат, а завтра теж свято, то притьопа. — Так зважила Одарка наостанку (Л. Яновська); — Військо вірних козаків повинно стати силою, перед якою мусить тремтіти яничарська орда.. — сказав наостанці Потьомкін (С. Добровольський); — А зараз ти маєш виступити. Ще два-три промовці, і тоді ти — насамкінець (Ю. Смолич); — Може, тут мені посватаєте якусь бойову дівчину? — пожартував (Тарас) напослідку і весело засміявся (І. Ле); Мовчазливий Ковиль-свідок Сказав напослідок: "Ось покинь ти, пане-брате, Стрибання прокляте!" (Л. Глібов).
Словник синонімів української мови