огнище

ВО́ГНИЩЕ (купа дров, хмизу і т. ін., що горить), БАГА́ТТЯ, ВОГО́НЬ, О́ГНИЩЕ розм., ОГО́НЬ розм., ВО́ГНИСЬКО розм., ВА́ТРА діал., ВА́ТРИЩЕ діал.; КУ́РИВО рідше, КУ́РИЩЕ діал. (димне для обкурювання). На верболозах скакали рожеві відблиски багаття, що його розіклали косарі; від вогнища долітали лункі голоси, сміх, покашлювання, чиясь тиха, впівголоса пісня (Григорій Тютюнник); Поруч з іншими покірно сів малий коло багаття і простяг, мов на молитві, до вогню ручки тоненькі (Леся Українка); Огонь не догорів, А тихо пригаса (М. Рильський); Розводили величезні вогниська з соломи та хмизу (Є. Кротевич); Розвели серед двору ватру і грілися, а деякі варили вечерю (Мирослав Ірчан); Бубни стихли в хаті на помості, Близь весільних ватрищ уночі Обірвали струни скрипачі! (А. Малишко); — Давай-но сядьмо, Силантію, он там біля залишеного козаками курища від комарів, бо кляте зілля заїдає зовсім (І. Ле).

Значення в інших словниках

1. огнище — о́гнище 1 іменник середнього роду вогнище розм. о́гнище 2 іменник середнього роду князівський дім іст.  Орфографічний словник української мови
2. огнище — див. ВОГНИЩЕ.  Словник синонімів Караванського
3. огнище — див. вогнище  Словник синонімів Вусика
4. огнище — -а, с. 1》 див. вогнище. 2》 іст. Князівський дім.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. огнище — О́гнище, -ща, -щу, -щем; -нища, -нищ  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. огнище — О́ГНИЩЕ, а, с. 1. див. во́гнище. 2. іст. Князівський дім. Серед адміністрації князівського господарства були: огнищний тіун, управитель всього князівського дому — огнища (Іст. УРСР, І, 1953, 64).  Словник української мови в 11 томах
7. огнище — Огнище, -ща с. 1) Костеръ. Спасибі жіночкам, на городі розіклали огнище і всякої страви понаготовляли. ЗОЮР. II. 286. в огнище вкинутися. Вспылить. Сердитий був парубок, так у огнище і вкинеться! Як жар стане. Харьк. г. 2) Мѣсто, гдѣ былъ костеръ. На огнищі не швидко виросте трава. Волч. у.  Словник української мови Грінченка