оклик
ВИ́ГУК (голосно вигукнуте слово, фраза або звук, який передає певне почуття), ВИ́КРИК, О́КЛИК, КРИК, ПО́КРИК, О́КРИК, ПО́КЛИК, ПО́ГУК. Назустріч підносяться очі й обличчя. Захоплені вигуки (М. Бажан); Без радісних співів і викриків.. повагом ішли старі й молоді (І. Франко); Гашіца, почувши батьків оклик, кинулась до свічечки і вмить загасила її (М. Коцюбинський); — Бий яничарів, — врізався в лихий посвист вітру гучний Мишків крик (Н. Рибак); Одноманітні покрики вартових із багнетами навівали на серце.. сум (О. Донченко); На спортивному майданчику грали у волейбол, чулись різкі окрики (Є. Гуцало); Лунають поклики, промови, Перейняті одним чуттям (М. Вороний); — Та тримайте ж його! Та чи ви навмисне його випускаєте? — чулися погуки (О. Гончар).
Словник синонімів української мови