ото

ОН част. вказ. (уживається при вказуванні на кого-, що-небудь віддалене або на певній відстані, перев. супроводжується жестом), О́НДЕ, ОТО́ (ОТТО́) розм., ТО розм., О́НДЕЧКИ розм. Он зірка в небі пролетіла (В. Сосюра); Онде злодій штемпований Кайдани волочить (Т. Шевченко); Михайлик дивився, як зелені зірки дмуться та лупають.. Яке ймення їм, він сливе не відав: ото-о є Віз Великий, а то — Волосожар (О. Ільченко); Єремія, очевидячки, зацікавився дізнатися, хто то стовбичить під хатою (І. Нечуй-Левицький); Ондечки й мій улюблений пеньок серед галявини (М. Кропивницький).

Значення в інших словниках

1. ото — ото́ частка незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. ото — част., розм. 1》 вказ. Уживається для вказування на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом); ось то. || Уживається для вказування на те, про що щойно йшла мова або про що відомо співрозмовникові. 2》 вказ.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ото — ОТО́, част., розм. 1. вказ. Уживається при вказуванні на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом); ось то. – Йосипе! – одказав старий .. – Дивися: ото Бог...  Словник української мови у 20 томах
4. ото — ото́ (оце́, от і т. ін.) ще, несхв. Уживається для вираження осуду чиїх-небудь дій, учинків, докору комусь. (Клієнт:) А що? Він присягнув? (Римлянин у далматиці:) Ні, відступився і руки заложив. Ото ще дурість!...  Фразеологічний словник української мови
5. ото — Ото́, ото́ бо, ото́ то  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. ото — ОТО́, част., розм. 1. вказ. Уживається при вказуванні на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом); ось то. Душило свіжоспеченим хлібом і мокрим димом. — Що це — і у вас грілися біля вогню? — запитав Мусій у старого козака.. — Еге...  Словник української мови в 11 томах
7. ото — Ото, отож нар. Вотъ, вотъ то, вотъ это, вотъ такъ. Ото вийшов сіяч сіяти. Єв. Мт. XIII. 3. Ото ж тая дівчинонька. Шевч. Заходить ото він до мельника. Чуб. І. 5. Як лихоліття було, то прийшов чужоземець, татарин, і ото вже на Вишгород б'є. ЗОЮР. І.  Словник української мови Грінченка