офіціал

ЧИНО́ВНИК (державний службовець), УРЯДО́ВЕЦЬ, УРЯ́ДНИК заст., ЧИНОДРА́Л зневажл., ЧИНУ́ША зневажл.; ОФІЦІА́Л заст. (високопоставлений). Всі вельможі і великі чиновники були в парадних гаптованих золотом одежах (Ю. Смолич); Батько його, урядовець, умер, покинувши жінці з сином та з дочкою кам'яницю, з якої вони могли так-сяк прожити (Б. Грінченко); Буйко був бідний магістратський урядник (І. Франко); Він був не з тих богатирів, А цілився у генерали... Та надто рано застарів І сам пошився в чинодрали (С. Воскрекасенко); Прийдеться ще декому й перцю давати. Прийдеться давати зазнайкам, чинушам, Сухим бюрократам, зачерствілим душам (С. Олійник); Аж як уже скомпонував (Мицько) ту промову, то прочитував її перед знайомими. Але офіціал Болотневич насварив його за те (Лесь Мартович).

Значення в інших словниках

1. офіціал — Офіціа́л: — нижчий чиновник, дрібний урядовець [20] — священик, що здійснював духовний суд за дорученням єпископа [46-1;46-2] — службовець [50] — судовий канцелярський службовець [VI] — службовець [II]  Словник з творів Івана Франка
2. офіціал — офіціа́л іменник чоловічого роду, істота чиновник арх.  Орфографічний словник української мови
3. офіціал — -а, ч., заст. Високопоставлений чиновник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. офіціал — ОФІЦІА́Л, а, ч. 1. Чиновник при магістраті в Давньому Римі. 2. У середні віки – чиновник при єпископі для ведення світських справ, а також церковний суддя. 3. заст. Високопоставлений чиновник.  Словник української мови у 20 томах
5. офіціал — офіціа́л (від лат. Officialis – урядовий, службовий) 1. В Стародавньому Римі урядовець, який відав двірцевою канцелярією. 2. За середньовіччя службова особа при єпископі, яка здійснювала церковно-судові функції.  Словник іншомовних слів Мельничука
6. офіціал — ОФІЦІА́Л, а, ч., заст. Високопоставлений чиновник. Я.. не згоджувавсь на дуже вже гострий виступ українофілів проти поляків, в чому деякі українофіли зближались навіть з російськими офіціалами (Драг., II, 1970, 157).  Словник української мови в 11 томах