переконувати

ПЕРЕКОНА́ТИ (довести комусь що-небудь, змусити визнати щось), ПЕРЕУ́МИТИ діал., ПЕРЕВІ́РИТИ рідше; ПЕРЕСВІ́ДЧИТИ розм. (навівши факти). — Недок.: переко́нувати, переві́рювати, пересві́дчувати. З ним можна сперечатися, йому можна доводити, його можна переконати. Він слухає завжди голосу правди (М. Коцюбинський); — Ти моє серце розвеселила, Марусечко! — дякує Катря. — Дуже вже мені було важко... хоч мене ніхто не переумить, та слова тії мене ображали... (Марко Вовчок); Почала плакать (Текля), та бабки її перевірили, що татуньо не сплять, то й вона заснула (А. Свидницький); Схвальні вигуки пересвідчили земського, що люди цілком на віру сприйняли слова вчителя (К. Гордієнко). — Пор. 1. дово́дити, 1. запевня́ти.

УМОВЛЯ́ТИ (ВМОВЛЯ́ТИ) (впливати словами, просити згодитися на що-небудь), ПЕРЕКО́НУВАТИ, НАМОВЛЯ́ТИ до чого, на що, з інфін. і без додатка, СХИЛЯ́ТИ до чого, УГОВО́РЮВАТИ (ВГОВО́РЮВАТИ) розм., УГОВОРЯ́ТИ (ВГОВОРЯ́ТИ) розм. рідше, АГІТУВА́ТИ розм., ОБРОБЛЯ́ТИ розм., ЄДНА́ТИ заст.; УСОВІЩА́ТИ (ВСОВІЩА́ТИ), УГО́ВКУВАТИ (ВГО́ВКУВАТИ) розм., УГО́ВТУВАТИ (ВГО́ВТУВАТИ), УРЕЗО́НЮВАТИ розм., УЛА́МУВАТИ розм., ОБЛА́МУВАТИ рідше, УГРУЩА́ТИ (ВГРУЩА́ТИ) діал. (з докорами, пересилюючи опір); УЛЕ́ЩУВАТИ (ВЛЕ́ЩУВАТИ), УЛЕЩА́ТИ (ВЛЕЩА́ТИ), ЗМА́НЮВАТИ (з лестощами, обіцянками). — Док.: умо́вити (вмовити), перекона́ти, намо́вити, схили́ти, уговори́ти (вговори́ти), загітува́ти, оброби́ти, уго́вкати (вговкати), уго́втати (вго́втати), урезо́нити, улама́ти, облама́ти, улести́ти (влестити), змани́ти. Старости робили своє діло; вони умовляли, уговорювали.. стару Сикліту Британову віддавати дочку за Василя Мітлу (Грицько Григоренко); Насилу Проценко умовив Христю увійти до нього в хату (Панас Мирний); — Під школу нам згодиться палац, — завзято переконував хліборобів Олександр Палійчук (М. Стельмах); — Намовляйте до повстання старого й малого (І. Нечуй-Левицький); Як стара не вговоряла Катрю, не послухала дівчина (Марко Вовчок); — Та як він скаже, коли не знає? — уговкували Анну жінки (І. Франко); — Вона кого хочеш уговтає, — засміялася Христя (В. Кучер); Навіть коли батько або мати урезонюють її, вона здатна таке бовкнути, від чого немов кістка стає тобі поперек горла (Ю. Шовкопляс); Уламати старого Зубківського було нелегко (П. Панч); Отож як перед Спасом я був у вас і стали ви мене вгрущати, щоб не сумував, загомоніли до мене ласкаво (Ганна Барвінок). — Пор. блага́ти.

Значення в інших словниках

1. переконувати — переко́нувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. переконувати — (кого в чім) доводити кому що; (з нст. що) пересвідчувати, упевняти, упевнювати, запевняти; (діяти) умовляти, схиляти, підбивати; п-к -УЮЧИЙ, що переконує, здатний <�покликаний> переконати, ПЕРЕКОНЛИВИЙ.  Словник синонімів Караванського
3. переконувати — див. радити  Словник синонімів Вусика
4. переконувати — -ую, -уєш, недок., переконати, -аю, -аєш, док., перех. 1》 Доводити що-небудь комусь, змушувати кого-небудь повірити у щось, погодитися з ким-, чим-небудь. 2》 з інфін., із спол. щоб. Умовляти зробити що-небудь; схиляти до якогось рішення.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. переконувати — ПЕРЕКО́НУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕКОНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого. 1. Доводити що-небудь комусь, змушувати кого-небудь повірити у щось, погодитися з ким-, чим-небудь.  Словник української мови у 20 томах
6. переконувати — ПЕРЕКО́НУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕКОНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Доводити що-небудь комусь, змушувати кого-небудь повірити у щось, погодитися з ким-, чим-небудь.  Словник української мови в 11 томах
7. переконувати — Переконувати, -ную, -єш сов. в. перекона́ти, -на́ю, -єш, гл. 1) Убѣждать, убѣдить. 2) Убѣждаться, убѣдиться въ чемъ по опыту. Я цього не переконав. Н. Вол. у.  Словник української мови Грінченка