повз

ПОВЗ прийм. і присл., МИ́МО, СТОРОНО́Ю тільки присл., ПРОЗ розм., ПОПРО́З розм., ПО́УЗ (ПОЗ) діал. Тихо в серці, і жаль мені світу, і дня мені жаль, Ніби марно пройшов я, співаючи, горами й долом, Повз веселі гаї, мимо темних, як тучі, проваль (М. Рильський); Козаки з довгими шликами походжали повз, бундючились і кидали на адресу новаків недосить товариські зауваження (П. Панч); Побачив (Тимко) запнуту в теплу шаль дівчину, котра пройшла мимо своєю швидкою і широкою ходою (Григорій Тютюнник); Ой на морі хвиля, При долині роса, Стороною дощик іде... (пісня); Катерина аж зраділа, побачивши, що хтось швидко промайнув проз вікно і заходить у двір (О. Копиленко); Попроз мій городок стежечкою до іншої йдеш (пісня); Один камінь поуз голову дзизнув, а один у праве плече дав (Марко Вовчок); Та проїхав козак поуз І оком не глянув... А дівча вінок порвало, Щоб марно й не в'янув (І. Манжура); Дарка хотіла прошмигнути поз неї до хати (Леся Українка).

Значення в інших словниках

1. повз — повз прийменник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. повз — прий., МИМО, ПОПРИ.  Словник синонімів Караванського
3. повз — діал. поз, поуз. 1》 присл. Не зупиняючись, не затримуючись біля кого-, чого-небудь, минаючи когось, щось. Проходити повз. 2》 прийм., з род. (рідко) і знах.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. повз — Повз, присл.; повз кого, що; прийм.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. повз — ПОВЗ, діал. ПОЗ, ПО́УЗ. 1. присл. Не зупиняючись, не затримуючись біля кого-, чого-небудь, минаючи когось, щось. Та проїхав козак поуз І оком не глянув (І. Манжура). 2. прийм., з род. (рідко) і знах.  Словник української мови у 20 томах
6. повз — ПОВЗ, діал. ПОЗ, ПО́УЗ. 1. присл. Не зупиняючись, не затримуючись біля кого-, чого-небудь, минаючи когось, щось. Та проїхав козак поуз І оком не глянув (Манж., Тв., 1955, 109). ◊ Прохо́дити (пройти́) повз — не помічати, не надавати важливого значення.  Словник української мови в 11 томах
7. повз — Повз нар. Мимо. Що повз мій двір, ворітечка голубка летіла. Мет.  Словник української мови Грінченка