повторювати
ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал.; ВІЩА́ТИ заст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИ вульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИ розм., ВИЦІ́ДЖУВАТИ розм. (неохоче, недбало); ПРОЦІ́ДЖУВАТИ розм. (перев. із сл. крізь зуби — повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо — чітко, роздільно); РУБА́ТИ розм. (різко); ГРИМІ́ТИ розм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИ зневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе — через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИ розм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИ розм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом); ШИПІ́ТИ розм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів'я); — Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); — Я теж москвич, — тихо проказує капітан (А. Хижняк); — Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! — вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); — Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); — Як же я верну зі школи без кожуха? — повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: — Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); (Печериця:) Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); — Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); — Я теж тут не гуляв, сину, — тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); — Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); — Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, — занепокоєно проціджує (Гнат) крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано, сер, — сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: — Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); — Негарчи. Справлю і собі, і тобі (чоботи) (М. Стельмах); — Ти тепер найстарший у громаді, — гримів Степан. — Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); — Ви... ви... — хрипить пан Микола, — ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); — Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, — нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); — Орли сини мої, орли! — стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала (Венера) хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: — Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); — Посватав! узяв добро! — шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). — Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.
НАГА́ДУВАТИ кого, що (бути, здаватися схожим на кого-, що-небудь), СКИДА́ТИСЯ на кого-що, ПОХО́ДИТИ на кого-що, розм., ПРИГА́ДУВАТИ розм.; ПЕРЕГУ́КУВАТИСЯ (ПЕРЕГУКА́ТИСЯ рідше), ПЕРЕКЛИКА́ТИСЯ (з чим: про неживі, звичайно неконкретні реалії — бути схожим на що-небудь, співзвучним чомусь); ПОВТО́РЮВАТИ (ПОВТОРЯ́ТИ) (бути цілком подібним до кого-, чого-небудь). Все похмуре подвір'я нагадувало вороняче гніздо (С. Чорнобривець); — Чоловік той зовсім не скидався на Мусія Бабенка, якого я таки добре запам'ятав тоді (Є. Гуцало); Вона все ще та давня Маня, з своїм пишним сміхом, коли сміється, і з тими очима, що пригадують її матір (О. Кобилянська); Звали його модним ім'ям Ростислав, і це мовби перегукувалось з його високим не по літах зростом (І. Ле); Пісня білоруського села дзвінко перекликається з піснею села українського (М. Рильський); — Дуже часто діти повторюють своїх батьків. Засвоюють їхні звички, їх принципи, їх мораль (В. Логвиненко).
НАСЛІ́ДУВАТИ кого, що (перейнявши, засвоївши, зображати, виражати з можливою точністю чиї-небудь дії, рухи, звуки тощо або ознаки, особливості чого-небудь); КОПІЮВА́ТИ (наслідувати з максимальною точністю, у всьому); ІМІТУВА́ТИ книжн. (кого — майстерно наслідувати, звичайно жартома, пародіюючи; що — підроблятися під справжні рухи, міміку, голос і т. ін.); ВІДТВО́РЮВАТИ що (передавати з максимальною точністю); ПОВТО́РЮВАТИ (ПОВТОРЯ́ТИ) що (робити якісь дії, жести і т. ін. точно так, як перед цим хтось інший); ПЕРЕДАВА́ТИ що, УДАВА́ТИ (ВДАВА́ТИ) що (імітувати чиї-небудь рухи, голос, міміку і т. ін.); ПІДРОБЛЯ́ТИ (ПІДРО́БЛЮВАТИ) що (наслідуючи, робити подібним до чого-небудь природного, вродженого); ПІДРОБЛЯ́ТИСЯ (ПІДРО́БЛЮВАТИСЯ) під кого-що (наслідуючи, ставати подібним до когось, чогось). — Док.: скопіюва́ти, зімітува́ти, відтвори́ти, повтори́ти, переда́ти, уда́ти (вда́ти), підроби́ти, підроби́тися. Вони (шпаки) наслідують в піснях багатьох пташок (О. Копиленко); Широкою рукою черпають з народного джерела наші поети, користуючись елементами народного стилю, а не копіюючи той чи інший пісенний зразок (М. Рильський); Хома несподівано тонким, верескливим голосом імітує скрипку (О. Гончар); Ро́боти імітують діяльність людини; Жержеля артистично відтворює величаву і церемоніальну ходу корови, горду посадку її голови (І. Волошин); Ведмідь.. повторив точно те, що зробив Гриць: вчепився лапами за трапик і спокійнісінько виліз на палубу (Д. Ткач); Леонід Семенович передав навіть саму вчителеву міну співання (І. Нечуй-Левицький); Безтурботно подививсь (Преображенський) у вікно, постукав об стіл пальцями, удаючи барабанну трель маршу (І. Ле); Особливо любив я підробляти голос і рухи різних знайомих людей (Л. Смілянський); Вадикові на цей раз чомусь здалось, що сестричка підробляється під матір — так само розтягує слова і так само категорично вимовляє "вставай" (Ю. Збанацький).
ПОВТО́РЮВАТИ (ПОВТОРЯ́ТИ) (говорити, писати, робити і т. ін. щось знову, ще раз те ж саме), ПЕРЕКА́ЗУВАТИ, ПЕРЕСПІ́ВУВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ТОВКМА́ЧИТИ розм., ТОВКТИ́ розм., ЧОВПТИ́ розм., ДОВБТИ́ (ДОВБА́ТИ) розм., ТОРО́ЧИТИ розм., ТУ́РКАТИ розм., ТУРЧА́ТИ розм., ТЕРЕБИ́ТИ діал.; ТВЕРДИ́ТИ, ПРА́ВИТИ (постійно говорити те ж саме); ВТОРУВА́ТИ (повторювати чиїнебудь слова, звуки, наслідуючи когось, щось); УЧАЩА́ТИ (ВЧАЩА́ТИ) розм. (частіше повторювати); ПОВТО́РЮВАТИСЯ (ПОВТОРЯ́ТИСЯ) (повторювати власні слова, дії). — Док.: повтори́ти, переказа́ти, переспіва́ти, проказа́ти, повтори́тися. Це був приємний наказ, і його не треба було повторювати двічі (О. Іваненко); Князь опустив ложку в борщ, і всі інші повторили цей рух (Вал. Шевчук); Упав на траву і став механічно повторяти своє заклинання..: все минеться, минеться, минеться... (С. Васильченко); Художник, який втратив би це (новаторське) відчуття, неминуче опиниться в обозі мистецького життя і, в кращому разі, лиш переспіву ватиме самого себе (О. Левада); Читав Мартин Євангеліє, а може, він його з голови по пам'яті проказував, хто його знає! (Грицько Григоренко); — Весь час товкмачу чоловікові про те, як корисно крутити педалі на свіжому повітрі (збірник "Український анекдот"); Довго слухала Маруся і не знала, як Олену і спинити, бо та радесенька була хоч до вечора товкти про свого боярина (Г. Квітка-Основ'яненко); Чоловік одно човпе (П. Чубинський); На дятла схожий, суддя довбає й довбає своє. Питання, питання, питання (Л. Первомайський); — Та це йому наговорив отой великорозумний Денис! Він усім це саме торочить (І. Нечуй-Левицький); Туркав йому, туркав, поки він таки послухав мене (Б. Грінченко); Турчав і турчав (Кнурець) у вуха Дашуньці, а вона вдавала, ніби уважно слухає (П. Загребельний); Що кому треба, той про те й теребить (прислів'я); Жінка з дивовижним терпінням слухала і знов рівним, ласкавим голосом твердила своє, завчене, видно, назавжди (С. Журахович); Вона того не слухає, а править своє. Вечеря на столі — просить вечеряти (Марко Вовчок); — П'ю за сміливість! — За сміливість! — лунають голоси, вторуючи брязкоту чарок (М. Коцюбинський); Дмитренко дедалі став учащати: "так" та "бачите", — видно, він гаразд і сам ні бачив, ні знав того, про віщо розказував (Панас Мирний); В розповідях своїх, особливо про себе, Роман Петрович по двічі і по тричі, певне забуваючи, повторювався (В. Козаченко).
Словник синонімів української мови