позмикати

КО́РЧИТИ (викликати корчі, зводити судомою), СУДО́МИТИ, КАРЛЮ́ЧИТИ розм. — Док.: ско́рчити, поко́рчити, зсудо́мити, посудо́мити, скарлю́чити, покрути́ти, позмика́ти розм. (Генрікова:) Мого ж (чоловіка) на тім тижні знов напала слабість. Знов його корчило та мучило (Леся Українка); Почув (Іван) ще тріск кості, гострий до нестерпучості біль, що скорчив тіло (М. Коцюбинський); Біль хвилями переливався по наших виснажених тілах, шпигав у серце, ламав груди і судомив м'язи (В. Козаченко); Скорбут, сухоти, ломець карлючить дітей і дорослих (З. Тулуб); Руки наче хто пов'язав, а ноги позмикав — не слухаються вашої волі (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. позмикати — позмика́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. позмикати — -аю, -аєш, док., перех. 1》 Зімкнути одне з одним, з'єднати все чи багато чого-небудь (перев. краї, кінці чогось). 2》 діал. Скорчити, зсудомити руки, ноги і т. ін. || безос.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позмикати — ПОЗМИКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що. 1. Зімкнути одне з одним, з'єднати все або багато чого-небудь (перев. краї, кінці чогось). 2. розм. Скорчити, зсудомити руки, ноги і т. ін.  Словник української мови у 20 томах
4. позмикати — ПОЗМИКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Зімкнути одне з одним, з’єднати все або багато чого-небудь (перев. краї, кінці чогось). 2. діал. Скорчити, зсудомити руки, ноги і т. ін.  Словник української мови в 11 томах
5. позмикати — Позмика́ти, -ка́ю, -єш гл. Свести судорогой (во множествѣ). Позмикало йому і руки й ноги.  Словник української мови Грінченка