позіх
ПОЗІХА́ННЯ, ПО́ЗІХ, ЗІВО́К розм., ПОЗІХО́ТА розм. — Добрий ранок, — захрипло, після сну, вітається господар і випещеною рукою прикриває позіхання (М. Стельмах); (Шевчик:) У вас усі позіхають, і мене позіхи беруть, коли дивлюсь на вас. Чи не на дощ? (В. Мисик); Я став часто позіхать і, щоб не образити його, мусив ковтати зівки (В. Винниченко); Стрепенулась бурса; де ті й позіхоти поділися — аж очі засіяли: запахло роботою (С. Васильченко). — Пор. 1. позіха́ти.
Словник синонімів української мови