покорення

ЗАГА́РБАННЯ (насильне захоплення чужої території), ПІДКО́РЕННЯ, ПОКО́РЕННЯ рідше; ЗАВОЮВА́ННЯ, ІНТЕРВЕ́НЦІЯ (введення військ на чужу територію); ОКУПА́ЦІЯ (тимчасове захоплення чужої території); АНЕ́КСІЯ (насильне приєднання чужої території); ЕКСПА́НСІЯ (політика загарбання чужої території, джерел сировини тощо, економічне й політичне поневолення інших країн). Загарбання України стало на ту пору не такою вже й простою справою. Гриміла вже над світом слава Запорожжя (О. Ільченко); Держава, створена Чингісханом, була держава військова, головною її метою були війни та завоювання (з підручника); Чернишева сім'я в часи лихоліття була далеко від України і горя окупації не зазнала (О. Гончар); Мир без анексій і контрибуцій (з наукової літератури); Німецька експансія розвивалась і на Далекому Сході. В 1897 р. німці захопили в Китаї бухту Цзяо-Чжоу (з посібника). — Пор. 1. нава́ла.

Значення в інших словниках

1. покорення — поко́рення іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. покорення — -я, с. Дія за знач. покорити I і покоряти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. покорення — ПОКО́РЕННЯ, я, с. Дія за знач. покори́ти¹ і покоря́ти.  Словник української мови у 20 томах
4. покорення — ПОКО́РЕННЯ, я, с. Дія за знач. покори́ти¹ і покоря́ти.  Словник української мови в 11 томах