покрівля
ЖИТЛО́ (взагалі місце для перебування, проживання), КУТО́К розм., КУТ розм., ХА́ТА розм., ДАХ розм., ПОКРІ́ВЛЯ розм., СТРІ́ХА розм., ГНІЗДО́ розм., КУБЛО́ розм., КИШЛО́ розм. рідше, ЗА́ХИСТ рідше. Житло і харчі коштуватимуть їй тут тільки трохи більше ста карбованців (П. Козланюк); Бодай ніхто не дочекав в чужім кутку сидіти (приказка); Ми жебраки, Нещасні, без кута, без кусня хліба! (І. Франко); Смеркло. — Збирайтеся, бабо, — каже мама, — та йдіть шукати хати на ніч, а то пізно буде (М. Коцюбинський); Кидав я мій рідний дах, щоб інше десь шукати долі (Я. Щоголів); І постає в уяві рідна стріха (О. Ющенко); Тож сам собі будиночок поставив, Що в Малині був за гніздо йому (М. Рильський); Тато жартував, що це вже, певно, останнє його кубло (П. Дорошко); Батько розказував, що колись.. ще тут розбійники жили, кишло їх у цьому яру було (Б. Грінченко); Бралося далеко за північ. Позасинали люди по своїх теплих захистах (Панас Мирний). — Пор. 1. приту́лок.
ПОКРІ́ВЛЯ (те, чим покривають будівлю зверху), ДАХ, ПОКРИТТЯ́, ВЕРХ, КРІ́ВЛЯ діал., ДАХІ́ВКА діал., ПОБІ́Й діал.; СТРІ́ХА (солом'яна, очеретяна). З бляшаної покрівлі стікали каплі в дубовий дзбан (Григорій Тютюнник); Парове опалення ставив (дід), дахи крив забудовникам трудно добутим шифером (О. Гончар); — Простінків нарочито не ставили й покриття підперли тимчасовою колонадою (І. Ле); Хороші та великі (будинки), та усе муровані, та верхи зеленою краскою розмальовані... (Г. Квітка-Основ'яненко); В кінці верхнього бульвару біліє стара каплиця з берізками на крівлі (С. Тудор); Унизу слалась панорама дахівок, ріжків вулиць і краєчків майданчиків міста (О. Досвітній); — Нехай буде й стріха. Нехай буде солом'яна, коли своя! (А. Крушельницький).
ПО́КРИВ (те, що покриває більш або менш суцільно якусь поверхню; верхній шар чогось), ПОКРО́В, ПОКРИВА́ЛО розм., ПЕЛЕНА́ перев. поет., НАМІ́ТКА перев. поет., ГАБА́ поет., УБРА́ННЯ́ (ВБРА́ННЯ́) поет., ПО́ЛОГ поет.; СА́ВАН поет. (перев. сніговий); ПОКРИТТЯ́, ПОКРІ́ВЛЯ рідше, НАКРИТТЯ́, НАВІ́С розм., НАМЕ́Т розм. (те, що накриває собою або приховує під собою що-небудь). Дужче пригріє сонце — і гола земля вкриється суцільним зеленим покривом (А. Шиян); Все навколо: майдан, дорога поміж деревами, вулиця, дахи будинків — покрилось білим, кришталево чистим пухнастим покровом (В. Козаченко); На гори, долини, Дніпра береги Розкинула ніч покривало (М. Вороний); Дивився Мустафа в далину, де на горбі в димовій пелені, наче над хмарами, височіли корпуси, вистромивши в небо ряди димарів (Я. Баш); В синяві густій Викочувалось сонце влітку Крізь хмар золочену намітку (М. Рильський); В туман пірнає росяне село І повивається прозорою габою (М. Вінграновський); Збігли струмками сніги... Уже зеленіють долини, Закучерявився гай. В свіжім убранні земля (переклад М. Зерова); Закривала (пилюга) собою город, тільки й видно було з-за її густого пологу — горіла на сонці золота баня на церкві... (Панас Мирний); Ночі темряві з завірюхами, Окували ви землю кригою, Вкрили геть її білим саваном, Приоздобили в срібло-паморозь... (М. Старицький); Борислав під покриттям темноти спав уже давно глибоким сном (І. Франко); У кутку над полом на жердці висить одежа — свитки, юпки, спідниці, .. під покрівлею тії тіні сидить Пріська (Панас Мирний); Літо засипа її могилу рясними квітками, а зима покрива холодним мертвим блискучим накриттям (Б. Грінченко); Видко знов зимовий краєвид, з важким навісом снігу на вітах дерев (Леся Українка); В затінях високих полонин ще латками біліють снігові намети (І. Чендей).
Словник синонімів української мови