посвідчувач

СВІ́ДОК (людина, яка особисто бачила що-небудь), ОЧЕВИ́ДЕЦЬ, САМОВИ́ДЕЦЬ заст., розм., ПО́СЛУХ заст.; ПОСВІ́ДНИК юр., ПОСВІ́ДЧУВАЧ юр., ПОНЯТИ́Й (свідок при обшуку). Свідки одноголосно посвідчили, що того вечора Яким Коваль був п'яний (О. Донченко); — Я очевидець, — підходячи, каже Єгипта. — .. Чуємо тупіт! Глядь — табун їх! Цілий табун гривастих бізонів просто на нас мчить (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. посвідчувач — посві́дчувач іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. посвідчувач — -а, ч., юр. Те саме, що посвідник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. посвідчувач — ПОСВІ́ДЧУВАЧ, а, ч., юр. Те саме, що посві́дник. Посвідчувач запевнив, що він [Климов] весь час був дома, нікуди не їздив, що він не здатний убивати, що це сердечна людина. Що це непорозуміння якесь (із журн.).  Словник української мови у 20 томах
4. посвідчувач — ПОСВІ́ДЧУВАЧ, а, ч., юр. Те саме, що посві́дник.  Словник української мови в 11 томах