потя

ПТАШЕНЯ́ (маля птаха), ПТАША́, ПОТЯ́ діал.; ГОЛОПУ́ЦЬОК розм., ПУ́ЦЬВІРІНОК діал., ГОЛОЦЮ́ЦЬОК діал. (перев. ще без пір'я); ПИСКЛЯ́ розм., ПИСКУ́Н розм. (яке пищить). Черкаючи крильцями, пурхали в гілках пташенята... (Марко Вовчок); А може, вони просто раділи весні і сонцю, широкому розливу Ворскли і пташатам, які незабаром народяться в цьому старому гнізді? (І. Цюпа); Сіло потя на ворота (коломийка); — Діти, що пташенята: поки голопуцьки, сидять в гнізді, а оперилися — полетіли хто куди (П. Кочура); Вона драла по гніздах пуцьвірінків (О. Стороженко); — А то приносить гніздечко якось і голоцюцьки: "Що оце, мамо?!" (А. Тесленко).

Значення в інших словниках

1. потя — По́тя: — пташеня, курчатко [13]  Словник з творів Івана Франка
2. потя — потя́ іменник середнього роду, істота пташеня діал.  Орфографічний словник української мови
3. потя — -яти, с., зах. Пташеня.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. потя — ПОТЯ́, тя́ти, с., діал. Пташеня. Сіло потя на ворота (з народної пісні).  Словник української мови у 20 томах
5. потя — ПОТЯ́, я́ти, с., діал. Пташеня. Сіло потя на ворота (Коломийки, 1969, 185).  Словник української мови в 11 томах
6. потя — Потя́, -тя́ти с. 1) Птенецъ; цыпленокъ. Вх. Пч. II. 11. Стало потя на ворота та й пів, та й пів. Гол. III. 438. ум. потя́тко. А з потятком своїм всю ніч розмовляли. Гол. III. 387. 2) — татарське. Чайка. Вх. Пч. II. 15.  Словник української мови Грінченка