причт

ПО́ЧЕТ (ті, хто супроводжує високопоставлену особу, воєначальника, керівника високого рангу), ПРИ́ЧЕТ (ПРИЧТ) ірон., СВИ́ТА заст. Решта були дворові слуги й почет Хмельницького. Частина їх їхала на конях, частина — за погоничів на санях (П. Панч); І шапочку мужик знімає, Як флаг побачить; значить, пан У себе з причетом гуляють (Т. Шевченко); За хвилю прибув на місце капітан у товаристві кількох офіцерів, далі генерал зі своєю свитою (І. Франко).

ПРИ́ЧЕТ (ПРИЧТ) (служителі культу при окремій церкві), КЛІР. Лесь Якубенко підмовив церковний причет піти на пораду до отця Вікентія (М. Стельмах); В просторій залі їх чекали вже столи з наїдками та церковний причт (Ф. Бурлака); Блукав (Турчиновський), співав на розмаїті гласи, Втішав дяків і католицький клір (М. Зеров).

Значення в інших словниках

1. причт — причт іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. причт — див. причет  Словник церковно-обрядової термінології
3. причт — див. причет.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. причт — ПРИЧТ див. при́чет.  Словник української мови у 20 томах
5. причт — ПРИЧТ див. при́чет.  Словник української мови в 11 томах